КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України» звертаюсь до Конституційного Суду України з клопотанням щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 124 Конституції України, частини другої статті 2, частини другої статті 4, частини першої статті 17, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на публічно-правові спори стосовно здійснення Президентом України своїх державно-владних повноважень, визначених Конституцією України.

Підставою для звернення до Конституційного Суду України є практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції та Кодексу адміністративного судочинства України щодо поширення компетенції адміністративних судів на спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції, якщо одним із таких суб'єктів є Президент України, у зв'язку з неоднозначними розумінням та застосуванням цих положень органами державної влади.

Конституцією України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (частина друга статті 124 Конституції України). При цьому згідно з частиною третьою цієї ж статті судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до норм статті 147, частини першої статті 150 Конституції України вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим) віднесено до повноважень Конституційного Суду України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Для оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень в Україні діють адміністративні суди, компетенція яких відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначає поняття «справа адміністративної юрисдикції» як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Водночас слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною другою статті 4, частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

З огляду на особливий статус Президента України як глави держави, гаранта додержання Конституції України постає питання щодо розмежування компетенції Конституційного Суду України і адміністративних судів стосовно розгляду актів Президента України та у зв'язку з цим – питання меж такого оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи зі змісту статей 102, 106 Основного Закону держави, публічно-правовий статус Президента України, його права і обов'язки визначені виключно Конституцією України. На цьому наголошував і Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 у справі про гарантії діяльності народного депутата України, від 10 грудня 2003 року № 19-рп/2003 у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України, від 25 грудня 2003 року 22-рп/2003 у справі щодо строків перебування на посту Президента України. Слід також зазначити, що відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України видає укази і розпорядження на основі та на виконання Конституції і законів України. Тож спори між суб'єктами владних повноважень та Президентом України з приводу реалізації його компетенції у сфері управління є предметом конституційного регулювання, а отже, публічно-правові спори з цих питань належать до юрисдикції Конституційного Суду України. Враховуючи, що положення відповідних законів щодо вирішення актом Президента України тих чи інших питань випливають із конституційно визначених повноважень глави держави, у такий самий спосіб мають вирішуватись і питання щодо оскарження актів глави держави, які видані ним на основі та на виконання законів України.

Питання ж можливості оскарження актів Президента України до судів загальної юрисдикції слід розглядати, виходячи насамперед із завдань адміністративного судочинства, якими є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, оскарження актів Президента України до судів загальної юрисдикції має розглядатись як механізм, що забезпечує фізичним та юридичним особам захист їх прав. Так, згідно зі статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України право звернутися до адміністративного суду з адміністративним позовом має особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Іншими словами, до адміністративного суду можуть бути оскаржені акти Президента України індивідуального характеру з питань призначення на посади чи звільнення з посад стосовно їх законності.

Такий підхід кореспондується з нормами частин першої, другої статті 55 Конституції України, за якими права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Про можливість оскарження актів Президента України індивідуального характеру (за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності посадових осіб) до судів загальної юрисдикції стосовно їх законності зазначив і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб. Але при цьому Конституційний Суд України зауважив, що в разі виникнення питання щодо конституційності таких актів починає діяти механізм, передбачений статтею 150 Конституції України.

Слід також зазначити, що за статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду лише у випадках, встановлених законом. Ця норма кореспондується з положеннями статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналіз законодавства України свідчить про відсутність у ньому повноважень органів державної влади, зокрема Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, щодо оскарження в порядку адміністративного судочинства актів Президента України в контексті реалізації главою держави своїх повноважень.

За таких обставин прошу Конституційний Суд України надати офіційне тлумачення положень частини третьої статті 124 Конституції України, частини другої статті 2, частини другої статті 4, частини першої статті 17, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України щодо поширення компетенції адміністративних судів на спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції, якщо одним із таких суб'єктів виступає Президент України.

Брати участь у конституційному провадженні за цим поданням уповноважено Представника Президента України у Конституційному Суді України В. Шаповала.

Додатки:
1. Кодекс адміністративного судочинства України (витяг) (Офіційний вісник України, 2005, № 32, ст. 1918);
2. Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) (Офіційний вісник України, 2002, № 20, ст. 993);
3. Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України) (Офіційний вісник України, 2003, № 17, ст. 789);
4. Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року № 19-рп/2003 (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) (Офіційний вісник України, 2003, № 51, ст. .2704);
5. Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року 22-рп/2003 (справа щодо строків перебування на посту Президента України) (Офіційний вісник України, 2003, № 52, ст. 2830).

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

21 березня 2007 року