Бажаю міцного здоров’я всім. Прекрасний день – день нашого прапора. Слава Україні!
Шановні присутні, передусім дорогі воїни, наші гості, наші державні діячі, наше духовенство, дипломатичний корпус, наші високі і поважні гості України!
Пане Президенте Литви, дорогий Гітанасе! Дякую, що ти сьогодні з нами.
Пане Прем’єр-міністре Естонії,
дорогий Крістене! Дякую, що ти з нами.
Шановні конгресмени! Дуже раді всіх бачити.
Наші конгресмени, сенатори! Урядовці та парламентарі! Всі українці!
Сьогодні важливий день. Сьогодні в одному залі поруч один з одним знаходяться різні люди – люди різних церков, політичних поглядів, різних професій і національностей. Але саме такі важливі заходи підкреслюють: будь-які розбіжності між нами не мають значення, коли мова йде про головне – правду, мир і про те, як молитва у важкі миті єднає всіх нас. Бо у бліндажі під КАБами чи у лікарняному коридорі, де чекають результат операції рідного, в полоні або в метро, о третій ночі під час російських ударів люди говорять з Богом дуже схоже, однаково. Просять всі про головне: «Боже, збережи. Поверни. Дай сили, аби все це витримати. Дай нам перемогти смерть. Дай дожити до ранку».
Це та спільна мова, якою ми не завжди говоримо одне з одним, але якою вміємо говорити з небом, бо це про найважливіше.
Сьогодні 1642-й день повномасштабної війни. Хочу, щоб ми подякували міцному народу України, нашим партнерам, але передусім нашим воїнам. Дякуємо вам!
Весь цей час Росія переслідує кілька задач. Одна з них – аби віра була справою дозволу. Аби Путін вирішував, кому можна зібратися на молитву, а кому ні, яка церква може існувати, а яка має зникнути. Вся наша боротьба, зокрема, і про це також. Про право людини говорити з Богом, говорити зі Всевишнім так, як людина хоче, і там, де вона хоче. За ось це серед іншого теж бореться Україна.
Окремо я хочу подякувати в цей день нашим українським капеланам. Дякуємо вам! Хочемо подякувати всім, хто молиться за наших захисників там, де реальна небезпека, там, де вони мають право на зброю, але їхня головна сила – слово та готовність бути поруч з нашими воїнами. Бути поруч у найважчі – це правда, це факт, бо зараз це так – хвилини їхнього життя – хвилини перед тим, як іти в бій, втоми після битви і у найважчі миті, коли втрачаєш побратимів. Дякую вам, дорогі наші капелани, за вашу непросту справу і зміцнення сили духу нашої армії. Дякуємо!
Я також хочу подякувати всьому нашому духовенству, яке у часи війни стоїть з державою пліч-о-пліч. Парафії стали пунктами обігріву. Церковні підвали – укриттями. Недільні школи – класами для наших українських діточок. Про це нечасто кажуть у новинах. Але це і є сила віри, яка допомагає людям, допомагає всім нам, всім українцям.
Я дякую всім, хто допомагає боротьбі України проти брехні, якою Росія засіває весь світ. Це правда. Що, мовляв, вони говорять, що ми несправжня держава і українців ніколи не існувало.
Один із доказів, що це брехня, бачать сьогодні всі гості цього важливого, цього молитовного сніданку. Це дзвін Десятинної церкви. Це наша історія, якій більше тисячі років.
Цей дзвін знайдено на розкопках у Києві – в нашій столиці – майже 100 років тому. А зараз спільно з українськими та європейськими істориками, музейниками, Королівською ливарнею Нідерландів цей дзвін відновлено, і ми можемо почути, як він звучав раніше, як він звучав ще тисячу років тому. Я хочу подякувати всім, завдяки кому це стало можливим. Дякуємо вам!
Пані та панове!
Сьогодні тут, у цьому залі, є чимало людей, які втрачали своїх. У кожного з нас є власний, персональний рахунок до Росії та її зла. Я дуже прошу вас про хвилину тиші.
В пам’ять про тих, хто заради життя України віддав своє, кого вбила Росія, кого вбив Путін. Давайте. Світла їм пам’ять.
Дякую.
Дорогі друзі!
Хочу сказати чесно: українцям сьогодні непросто, складно. Є накопичений біль, є накопичена втома. Але водночас ми бережемо світло всередині нас, ми бережемо людяність, взаємну підтримку і таку потрібну для національної єдності запоруку – вміння прощати одне одному. Прощати – це не слабкість. Це важлива умова, бо лише нерозколота Україна зможе здобути свій сильний мир. І важливо не плутати. Прощати одне одному – так. Прощати тим, хто прийшов, щоб вбити нас, – ні. Перше не має нічого спільного з другим. Милосердя до своїх не скасовує справедливості до окупантів і воєнних злочинців.
Дорогі гості України! Дорогі наші партнери, дорогі друзі!
Я знаю: ви всі за нас, ви всі з нами, ви всі за нас молитесь. І ми дійсно це відчуваємо. Ми дійсно це дуже високо цінуємо. Але дозвольте попросити ще про одне. Будь ласка, ніколи не відводьте погляд. Війна триває довго, і найбільша небезпека зараз – це не втома фронту, ні, а звикання світу.
Говоріть про Україну – дуже прошу вас – більше, робіть для України більше, відвідуйте українців, коли це можливо. Щодня важливо, коли можете. Адже всі ми сьогодні прагнемо не лише миру на нашій землі – ми боремось за безпеку, ми боремось за виживання, за своє майбутнє, України, майбутнє Європи, усього світу, де мають панувати не війна і страх, а найкраще в людях: повага, добро, право кожного на життя.
Помоліться, будь ласка, сьогодні за три важливі речі. За тих, хто в полоні, – щоб всі вони дочекалися. За тих, хто в бою, – щоб повернулися. І за мир для України – щоб він настав, справедливий мир, довгий, сильний, як народ наш сильний, справедливий.
Дякую всім вам.
Боже великий, єдиний, нам Україну храни!
Слава Україні!