Дякую всім, хто захищає незалежність, дуже дякуємо нашим захисникам, усім міцним людям нашої держави. Дякуємо вам!
Шановні присутні, дорога Олено!
Шановні наші гості, шановні перші леді та джентльмени!
Дорогі гості!
Пане Президенте Литви!
Пане Президенте Естонії!
Пане Президенте Фінляндії!
Пані та панове!
Дякую, що в цей особливий день, дійсно справжній день… такий важливий, можливо, найважливіший, день відновлення нашої незалежності, у такий особливий день – 35-річчя відновлення незалежності України – ми разом і ви з нами. Дякуємо вам. Дякуємо за плідну роботу, важливий діалог та обмін досвідом. І це була розмова не про виживання, а дійсно про дещо глибше – про те, як берегти життя, гідність, внутрішню силу, як берегти зовнішню єдність. Хоч і під тиском, але берегти. Все, що ми називаємо «стійкість», якій присвячений цьогорічний Саміт.
У кожної країни й кожного народу є власний досвід потрясінь і власні приклади витримки. Я дякую нашим гостям за розповіді про все це. Водночас зараз унікальний досвід та найбільш актуальний контекст належать саме стійкості України, стійкості українців – наших людей. Ця стійкість має витримку, серйозну. Дванадцять років новітніх спроб Росії зламати українців. Тисяча шістсот сорок три дні повномасштабної війни. Ця стійкість має обличчя. Це воїн, який тримає позицію. Це дитина, яка робить уроки під ліхтариком телефона. Це лікар, який оперує зі світлом від генератора. Мама, яка чекає звістки від сина, донечки на фронті. Електрик, що ремонтує мережу в −20. Це вся Україна, вся наша держава, що відбивається від постійних російських ударів і відновлюється постійно після них. Це вся Україна, коли ми зранку підіймаємося попри все і попри все ми рухаємось – рухаємось далі, ми захищаємось, ми наступаємо, ми працюємо, ми творимо, ми закохуємось, ми піклуємось одне про одного. Ми віримо – усе це про те, що ми віримо в Україну. Ми живемо й боремося за свій мир.
Українська стійкість – це не про те, що вкладається у слово «терпіти». Це точно не про нас, бо терпіння – пасивне. Наша стійкість – це про діяти. Навіть коли обставини проти тебе. І з ось таких стійких людей складається стійка наша держава. Яка міцна, коли продовжує працювати попри удари. Надає послуги, платить зарплати, платить пенсії, навчає, лікує, будує, захищає – живе. Наша стійкість – це щоденна практика продовження життя в обставинах, коли багатьом ззовні не віриться, що життя взагалі можливе – ось таке. Де дуже непросто в перший день, ще складніше в тисячний день і дуже непросто в 1643-й день, коли маємо стояти й маємо дотиснути ворога, маємо здобути мир і коли розумієш, що той перший день миру буде ключовим, напевно ключовим для всієї нашої історії. Яким буде той день, точно таким залишиться і все інше – що було й що буде для України. Ми всі разом працюємо, ми дійсно стараємося – всі, ми дбаємо, щоб той день миру був наш і щоб він був достойним для України, щасливим для наших людей, сильним для нашої держави. Цього можна досягти, тільки зберігаючи ось це наше «разом». «Разом» – це такий справжній сенс слова «стійкість». Якою б міцною та сильною не була кожна окрема людина, є ризик програти наодинці. Досвід нашої стійкості в Україні – це досвід об’єднання спроможностей кожного й кожної в одну велику силу – силу України. Приклад – мільйонні збори на потреби армії, які закриваються швидко, якщо донатить кожен, хай навіть невелику суму. Ще один приклад – це чати. Чати будинку, вулиці, села, чати міста чи чати громади. Особливо взимку, коли люди групуються, коли люди долають біду разом. Пропонують зарядити генератори, підвезти щось тим, кому найважче: приготувати гарячу їжу, доставити ліки, доставити бензин, одяг, одним словом – допомогти. Весь цей досвід точно варто масштабувати на міждержавні відносини – на рівень Європи, нашої Європи та нашого світу. Зробивши його реально дієвим. Будуючи спільну архітектуру стійкості, тобто продовжуючи те, що нам вдалося зробити на рівнях між собою, між людьми, що нам вдалося зробити у сім’ях, нам дійсно вдалося це зробити у наших громадах, в інституціях, у державі. У міждержавне має йти те, що є спільнодією, що справді працює на рівні людей, об’єднує людей і завдяки об’єднанню дозволяє пройти будь-які складнощі, які б вони не були.
Кожна країна слабша наодинці. Загрози – вони глобальні: війни, кібератаки, енергетичний шантаж, фейки, продовольчі та кліматичні кризи. Тож потрібна архітектура стійкості – така ж системна, як архітектура спільної безпеки. Стандарти, обмін досвідом, резервування критичних систем, швидке реагування і, важливо, побудова всього того, що треба, щоб берегти життя, берегти нормальність життя, берегти перспективу для людей і країн – коли ми на крок попереду викликів, а не наздоганяємо.
Шановні присутні, пані та панове!
Росія точно хоче зламати Україну, ми це знаємо. Тому що Росія хоче зламати Європу. Але Кремль не може зробити це одразу – одразу проти всіх, і вони будуть хитати наш континент по одній країні. Крок за кроком. Принаймні хочуть. По одному сумніву. Одній нерішучості. По одному такому «це не наша війна». По одній кризі. По одній відмові допомогти, відмові підтримати.
Російська стратегія будується на одному розрахунку – що Європа втомиться раніше, ніж впаде російська економіка.
Тому вони вкладаються у нові й нові протиріччя. Тому ми маємо вкладатися в більші й більші єднання. Саме це ми й робимо.
Стійкість – це командна гра. Не може бути стійкої країни поруч із країною, що впала. Ми говоримо «архітектура стійкості», і це звучить технічно. Насправді все це не просто про техніку, а про внутрішній стан, наш із вами внутрішній стан. Це коли світло в одній країні гасне – сусід ділиться своїм. Коли дитина, у якої війна забрала рідний дім, забрала спокій, знаходить дім та повагу в іншій країні – у країні-сусідці. Коли брехня й військова агресія, запущені з російської столиці, отримують по зубах завдяки рішенням Європи й усього світу, завдяки співпраці з нами, завдяки допомозі українцям, захисту реальному від російського терору та від російського зла.
Ключовий урок цих часів для всіх країн: стійкість треба будувати спільно. На досвіді одне одного, об’єднуючи ресурси, об’єднуючи потенціал одне одного та захищаючи життя одне одного. Це можна забезпечити. І проста відповідь – у назві цієї панелі. Бути разом.
Дякую, що всі ви цей принцип точно підтримуєте, і давайте разом залучимо якнайбільше інших до спільної роботи з нами, з Україною, з українцями, щоб стійкість була, щоб сила була й щоб було й завершення цієї війни.
Ваша сила, шановні пані та панове, – у здатності говорити з людьми без політичних бар’єрів там, де офіційна дипломатія може іноді вже й буксувати. Ви працюєте з речами, які тримають суспільства справді об’єднаними: ви працюєте з освітою, працюєте зі здоров’ям людей, з дітьми й політикою нормального дитинства, ви працюєте з родинами, ви працюєте з культурою і… країнами. І це справді велика основа для того, щоб люди могли розуміти одне одного й бачили своїх одне в одному.
Усі попередні й цей наш Саміт, ваш Саміт перших леді та джентльменів доводять, що гуманітарна дипломатія не додаток до великої політики, а одна з її опор. І хай ця опора наша буде міцною та завжди стійкою. Щоб стійкими були ми. Щоб сильною була Україна – у нашій спільності з вами. Дякую всім вам. Дякую тобі, Олено! І дякую всім, хто нам допомагає.
Слава Україні!
…Героям Слава!
