З метою визначення актуальних стратегічних напрямів у сфері прав людини, упровадження ефективних механізмів їх забезпечення з урахуванням заходів з реалізації євроінтеграційного стратегічного курсу України постановляю:
1. Затвердити Національну стратегію у сфері прав людини (додається).
2. Кабінету Міністрів України:
1) розробити із залученням заінтересованих органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, представників інститутів громадянського суспільства, провідних фахівців у сфері прав людини та затвердити у шестимісячний строк операційний план на 2027–2029 роки реалізації Національної стратегії у сфері прав людини і затверджувати відповідні операційні плани в подальшому на кожні три роки;
2) забезпечувати щороку до 1 квітня року, що настає за звітним, інформування Президента України про стан виконання операційного плану реалізації Національної стратегії у сфері прав людини.
3. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021 «Про Національну стратегію у сфері прав людини».
4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ
ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 12 жовтня 2026 року № 1038/2026
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ
у сфері прав людини
Аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв’язання виявлених проблем
Національна стратегія у сфері прав людини (далі – Стратегія) є довгостроковим програмним документом державної політики у сфері прав людини, що визначає стратегічні цілі і принципи забезпечення та захисту прав і свобод людини в Україні та реалізується на всій території України, зокрема з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану, зумовлених збройною агресією Російської Федерації проти України, та завдань щодо відновлення порушених прав і свобод у відбудовний період.
Стратегія спрямована на забезпечення прав і свобод кожної людини, яка перебуває під юрисдикцією України, незалежно від громадянства, місця проживання чи інших ознак. Права людини є універсальними, тому реалізація Стратегії ґрунтується на принципах рівності та недискримінації й охоплює всіх осіб, права і свободи яких перебувають під захистом держави.
Водночас окремі групи осіб у зв’язку з обставинами, в яких вони перебувають, можуть зазнавати підвищеного ризику порушення прав або додаткових перешкод при їх реалізації. До них належать, зокрема, діти, особи з інвалідністю, ветерани війни та члени їх сімей, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України, особи, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, внутрішньо переміщені особи, особи, які проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, особи, позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, особи, зниклі безвісти за особливих обставин, корінні народи України, особи, які належать до національних меншин (спільнот) України, ЛГБТІК+.
Загальним результатом реалізації цієї Стратегії має стати системна інтеграція прав людини як наскрізного принципу в усі сфери державної політики, підвищення ефективності механізму захисту прав людини, посилення інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з відповідних питань, а також приведення законодавства у сфері прав людини у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами.
У контексті реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі особливого значення набуває узгодженість цієї Стратегії з принципами, політиками та правовими стандартами ЄС. Стратегія корелюється з Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, установчими договорами Європейського Союзу та Хартією основних прав Європейського Союзу.
Реалізація Стратегії сприятиме виконанню зобов’язань України в рамках переговорів про вступ України до Європейського Союзу, зокрема за Дорожньою картою з питань верховенства права, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р «Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС», у тому числі з урахуванням проміжних ключових показників, викладених в Спільній позиції Європейського Союзу від 12 червня 2026 року.
Стратегія також базується на положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, враховує рекомендації Ради Європи та Організації Об’єднаних Націй у сфері прав людини.
Забезпечення належного виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є одним із показників дотримання принципу верховенства права, особливу увагу якому приділяє Європейська Комісія у процесі оцінки готовності України до набуття членства в Європейському Союзі. Зокрема, у згаданих вище проміжних ключових показниках міститься вимога щодо системного зменшення кількості невиконаних рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, які перебувають під посиленим наглядом Комітету Міністрів Ради Європи та стосуються подолання структурних і системних проблем у національній правовій системі.
Відповідні зобов’язання та передбачені строки їх виконання є обов’язковими та враховуються під час реалізації цієї Стратегії.
Водночас ефективність державної політики у зазначеній сфері залежить від узгодженості дій уповноважених органів державної влади, їх інституційної спроможності, належного здійснення визначених законом повноважень, а також здатності забезпечувати своєчасне та ефективне реагування на порушення прав і свобод людини.
Особливу роль у цьому процесі відіграють правоохоронні органи, зокрема органи досудового розслідування, органи прокуратури, та суди, діяльність яких відповідно до визначених законом повноважень безпосередньо пов’язана із запобіганням порушенню прав і свобод людини, належним та ефективним розслідуванням відповідних правопорушень, відновленням порушених прав та притягненням винних осіб до відповідальності. Належне здійснення зазначеними органами своїх повноважень має ґрунтуватися на принципах законності, незалежності та неупередженості, доброчесності, підзвітності й відповідальності, а також передбачати дієвий механізм запобігання зловживанням, здійснення контролю та притягнення до відповідальності.
Пріоритетного значення набувають забезпечення законності та належних умов тримання осіб під вартою; запобігання катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; забезпечення ефективного та своєчасного розслідування таких випадків; гарантування права на захист і права на професійну правничу допомогу; забезпечення незалежності та безсторонності суду, а також доступу до ефективних засобів юридичного захисту.
Дотримання зазначених гарантій і принципів є складовою послідовного розвитку державної політики у сфері прав людини та формування ефективного національного правозахисного механізму.
Упродовж останніх років в Україні вжито суттєвих заходів, спрямованих на забезпечення прав людини та основоположних свобод, зокрема в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України,
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2023 року № 312-р схвалено Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року та затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2023–2025 роках, реалізація яких дала змогу посилити інституційну спроможність органів державної влади у сфері формування та реалізації державної політики щодо підтримки та інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 року № 598-р схвалено Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року та затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2026 – 2028 роках.
У сфері забезпечення та захисту прав дитини здійснено комплекс першочергових заходів реагування на воєнні загрози, зокрема запроваджено обов’язкову евакуацію дітей, які перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, та створено Реєстр відомостей щодо дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України. З метою інституційного посилення системи забезпечення та захисту прав дитини у вересні 2023 року утворено Державну службу України у справах дітей. Для розвитку системи ювенальної юстиції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 708-р схвалено Національну стратегію захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2025–2028 роках. Крім того, з метою подолання високого рівня інституціалізації дітей в Україні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 року № 1201-р схвалено Стратегію забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки та затверджено операційний план заходів на 2024–2026 роки з реалізації цієї Стратегії.
Подальший розвиток отримала державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також у сфері запобігання та протидії дискримінації. Вимоги щодо гендерної рівності поступово інтегруються у планування державних програм, а також у державну політику в сферах зайнятості, соціального захисту та надання послуг. У 2025 році Україна піднялася на 62-е місце серед 148 країн у Глобальному індексі ґендерного розриву, тоді як у 2022 році посідала 81-е місце. Також у 2025 році в Україні вперше розроблено та презентовано Індекс гендерної рівності за європейською методологією, що стало важливим кроком у наближенні державної політики до стандартів ЄС у відповідній сфері.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2023 року № 815-р схвалено Національну стратегію подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та затверджено операційний план заходів з реалізації у 2023–2025 роки Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, спрямовані на забезпечення неухильного і планомірного зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків. З метою підвищення ефективності державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2022 року № 752-р схвалено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затверджено операційний план з реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року на 2022 –2024 роки.
Законом України від 20 червня 2022 року № 2319–IX ратифіковано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами та вживаються заходи із забезпечення ефективного виконання Україною взятих на себе зобов’язань. Також на національному рівні визначено основні засади державної політики у сфері правового і соціального захисту осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, надання таким особам невідкладних проміжних репарацій.
Держава продовжує послідовну політику у сфері забезпечення та захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, та корінних народів України, спрямовану на збереження їхньої культурної самобутності та запобігання дискримінації. У цьому контексті з урахуванням рекомендацій Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) оновлено відповідне законодавство України, зокрема розширено можливості використання мов національних меншин (спільнот) України у публічних сферах суспільного життя. Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2023 року № 850-р затверджено Державну цільову національно-культурну програму «Єдність у розмаїтті» на період до 2034 року, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р затверджено План заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, від 28 липня 2021 року № 866-р схвалено Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року.
В Україні здійснюються заходи щодо поліпшення стану у сфері запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, зокрема шляхом удосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність, впровадження стандартів «Керівництва з ефективного розслідування і документування катувань та інших видів жорстокого, нелюдського та принизливого поводження або покарання» (Стамбульський протокол), розвитку системи пробації та зміцнення спроможності національного превентивного механізму. На практичному рівні впроваджено медичне документування відповідно до Стамбульського протоколу, розширено систему відеоспостереження у місцях несвободи та вдосконалено порядок надання медичної допомоги ув’язненим. Також постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1549 затверджено Положення про Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2025 року № 1188-р затверджено операційний план реалізації у 2025 і 2026 роках Стратегії реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року.
Триваюча широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила переорієнтацію ресурсів держави на забезпечення безпеки та реагування на гуманітарні виклики, що вплинуло на реалізацію окремих довгострокових реформ у сфері прав людини та досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року згідно з Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 722/2019.
Разом з цим в оприлюдненому Європейською Комісією Звіті щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу 2025 року відзначено задовільний стан системи забезпечення прав людини і основоположних свобод та відданість України щодо їх захисту, незважаючи на воєнні виклики, та надано рекомендації щодо прискорення окремих реформ.
Наявні виклики та структурні проблеми у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, а також негативні тенденції, зумовлені широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, вимагають подальшого вдосконалення державної політики у зазначеній сфері, забезпечення її цілісності, узгодженості та сталості, підвищення ефективності координації, моніторингу та підзвітності діяльності державних органів, створення умов для довгострокового забезпечення і захисту прав людини, зокрема з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану, потреб відбудовного періоду та реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.
Реалізація цієї Стратегії ґрунтується на таких принципах:
верховенство права;
законність та справедливість;
людиноцентричність;
забезпечення захисту і реалізації прав і свобод людини і громадянина;
рівність і недискримінація;
пропорційність та обґрунтованість обмежень прав і свобод людини і громадянина, зокрема в умовах правового режиму воєнного стану;
відновлення порушених прав;
інклюзивність;
комплексність і міжсекторальність.
Нормативно-правова основа Стратегії
Стратегія ґрунтується на Конституції і законах України, інших нормативно-правових актах України, а також міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Розроблення цієї Стратегії здійснено з урахуванням забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України та реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.
Стратегічні цілі та показники їх досягнення
Метою цієї Стратегії є забезпечення пріоритетності захисту прав і свобод людини і громадянина як визначального принципу формування і реалізації державної політики, приведення законодавства України у сфері прав людини у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами, підвищення інституційної спроможності органів державної влади, органів місцевого самоврядування з відповідних питань, зокрема з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану та потреб відбудовного періоду.
Реалізація цієї Стратегії здійснюється шляхом досягнення стратегічних та операційних цілей, які визначають конкретні напрями діяльності щодо захисту та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Стратегічними цілями Стратегії є:
стратегічна ціль 1. Права і свободи людини і громадянина захищаються і реалізуються в Україні відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів, з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану та потреб відбудовного періоду;
стратегічна ціль 2. Захист вразливих та інших груп населення від дискримінації і нерівності, відновлення прав осіб, постраждалих від збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпечується на основі їх потреб та принципу недискримінації;
стратегічна ціль 3. Рівень правової культури та обізнаності населення забезпечує спроможність ефективно захищати та реалізовувати свої права та законні інтереси.
Стратегічна ціль 1 передбачає досягнення таких операційних цілей:
забезпечення права на життя, повагу до людської гідності;
забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
запобігання та протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, доступу до інформації;
забезпечення свободи світогляду і віросповідання, вираження релігійних та інших переконань;
забезпечення свободи мирних зібрань та об’єднань, права брати участь в управлінні державними справами;
забезпечення прав громадян у сфері культури та доступу до культурного простору України;
забезпечення права на якісну та доступну освіту;
забезпечення права на працю, житло та соціальний захист;
забезпечення права людини на охорону здоров’я;
забезпечення права на безпечне довкілля;
захист персональних даних;
забезпечення права на доступ до правосуддя.
Стратегічна ціль 2 передбачає досягнення таких операційних цілей:
запобігання та протидія дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості, дотримання прав ЛГБТІК+;
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству;
забезпечення та захист прав дитини;
забезпечення прав осіб з інвалідністю;
забезпечення прав ветеранів війни;
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;
забезпечення та захист прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України;
забезпечення прав осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та зниклих безвісти за особливих обставин;
забезпечення прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України;
забезпечення прав іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, а також біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
забезпечення прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Стратегічна ціль 3 передбачає:
досягнення такої операційної цілі як підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини;
виконання завдань міжсекторального характеру щодо підвищення обізнаності у сфері прав людини, які визначені в операційних цілях:
забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, доступу до інформації;
забезпечення права людини на охорону здоров’я;
забезпечення права на безпечне довкілля;
захист персональних даних;
забезпечення права на доступ до правосуддя;
запобігання та протидія дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості, дотримання прав ЛГБТІК+;
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству;
забезпечення та захист прав дитини;
забезпечення прав осіб з інвалідністю;
забезпечення прав ветеранів війни;
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;
забезпечення прав осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та зниклих безвісти за особливих обставин;
забезпечення прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Показниками досягнення стратегічної цілі 1 є:
значення показника «4.2. Право на життя та безпеку» Індексу верховенства права (The Rule of Law Index);
значення показника «4.5. Свобода віросповідання та релігії» Індексу верховенства права (The Rule of Law Index);
значення показника «4.7. Свобода зібрань та об’єднань ефективно гарантована «Індексу верховенства права (The Rule of Law Index);
рівень відкритості відповідно до Світового індексу зі свободи преси (World Press Freedom Index);
індекс гендерної рівності відповідно до методології Європейського інституту гендерної рівності;
кількість рішень Європейського суду з прав людини, визнаних Комітетом Міністрів Ради Європи як виконані;
частка виконання рекомендацій щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні та спеціальних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
рівень довіри населення до механізмів захисту прав людини (відсотків за соціологічними опитуваннями);
частка виконання рекомендацій спеціальної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
кількість звернень до Державної служби України з питань праці щодо порушення права на працю у розрізі статі заявників, кількість проведених заходів контролю та кількість виявлених порушень під час проведення таких заходів;
кількість звернень до освітнього омбудсмена щодо захисту права на освіту, кількість звернень, у яких виявлено порушення, та кількість наданих рекомендацій закладам освіти та органам управління освітою;
частка створених та/або модернізованих місць для тримання осіб, узятих під варту, що відповідають міжнародним, зокрема європейським, стандартам;
всебічне, повне та неупереджене досудове розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із катуваннями.
Показниками досягнення стратегічної цілі 2 є:
кількість повідомлень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо дискримінації (у розрізі ознак, за якими здійснюється дискримінація);
частка кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень, вчинених з мотивів нетерпимості, за якими обвинувальні акти надіслано до суду, у загальній кількості кримінальних проваджень, які розслідувались у звітному періоді;
частка осіб, постраждалих від домашнього насильства, насильства за ознакою статі та сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, яким надано допомогу загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих, у загальній кількості осіб, які подавали відповідні звернення;
рівень сформованості національної системи запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству, пов’язаному із збройною агресією Російської Федерації проти України, що відповідає європейським стандартам щодо видів, кількості та територіальної доступності спеціалізованих служб підтримки;
частка осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів сімей осіб, загиблих (померлих) внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку із збройною агресію Російської Федерації проти України, інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які звернулись за отриманням одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) та/або інвалідності та її отримали;
кількість дітей та осіб з числа дітей, які були повернуті на підконтрольну Україні територію після депортації або примусового переміщення, або з тимчасово окупованої території України та яким було забезпечено супровід та реінтеграцію після повернення;
кількість осіб з інвалідністю, які отримали послуги зі сприяння у працевлаштуванні, отримали безоплатну правничу допомогу;
кількість осіб, які скористалися механізмом виплати компенсацій за майно, що було пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту;
кількість потерпілих від воєнних злочинів, стосовно яких Координаційним центром підтримки потерпілих і свідків Офісу Генерального прокурора та відповідними структурними підрозділами обласних прокуратур здійснюються заходи з організації підтримки потерпілих і свідків, зокрема у розрізі регіонів України;
забезпечення ефективної системи комплексної підтримки ветеранів війни на всіх етапах їх повернення з військової служби до цивільного життя;
ступінь ефективності інтеграції внутрішньо переміщених осіб за місцем проживання у територіальних громадах;
рівень залучення осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, до процесів формування та реалізації державної політики через консультативно-дорадчі органи;
рівень сформованості системи перехідного правосуддя, орієнтованої на потреби осіб, постраждалих від збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпечення відновлення порушених прав та відшкодування завданих шкоди та збитків.
Показниками досягнення стратегічної цілі 3 є:
кількість звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушень прав і свобод людини і громадянина у розрізі статі заявників;
кількість державних службовців, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які пройшли навчання за програмами підвищення кваліфікації з питань прав людини;
частка осіб, які обізнані про можливість отримання безоплатної правничої допомоги;
кількість осіб, які звертаються за безоплатною правничою допомогою.
Операційні цілі, опис проблем, завдання, спрямовані на досягнення поставлених цілей, та очікувані результати
Операційна ціль 1. Забезпечення права на життя, повагу до людської гідності
Право на життя, повагу до людської гідності – це невід’ємні права, що належать кожній особі від народження, виступають передумовою реалізації всіх інших прав та свобод. Право на життя є найвищою соціальною цінністю та охоплює не лише заборону його позбавлення, а й обов’язок держави забезпечувати ефективний захист життя людини. Повага до людської гідності передбачає визнання внутрішньої цінності кожної особи незалежно від її особистого, соціального чи іншого статусу та є основою для формування ставлення до неї як до рівноправного члена суспільства.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України населення стикається з безпрецедентними загрозами для життя і здоров’я. Масові умисні вбивства та поранення цивільних осіб, у тому числі дітей, їх викрадення, катування, сексуальне насильство, депортація або примусове переміщення, вербування та використання дітей у воєнних діях представниками держави-агресора, мінна небезпека, руйнування критичної інфраструктури, виробничих об’єктів, соціальної інфраструктури, зокрема житлового фонду, продовольчої та аграрної промисловості, а також обмежений доступ до життєво необхідних послуг формують системний ризик порушення права на життя. Додатковими викликами залишаються недостатня забезпеченість захисними спорудами цивільного захисту та незавершена модернізація територіальних і місцевих систем оповіщення та інформування населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій.
Також внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України збільшилася кількість зброї, боєприпасів і вибухових речовин, які перебувають в обігу, що створює передумови для їх потрапляння до незаконного обігу та використання у протиправній діяльності. Це підвищує ризики вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи, випадків домашнього насильства із застосуванням зброї, а також нещасних випадків і самогубств, особливо в умовах погіршення психоемоційного стану населення та недостатнього рівня знань щодо правил безпечного поводження зі зброєю. За статистичними даними Офісу Генерального прокурора, кількість кримінальних правопорушень, вчинених із використанням вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових речовин, зросла з 720 у 2021 році до 11 262 у 2025 році, що свідчить про суттєве збільшення масштабів їх використання у кримінальних правопорушеннях та обумовлює необхідність здійснення комплексних превентивних заходів, зокрема підвищення рівня обізнаності громадян щодо правил безпечного поводження зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами, а також посилення інформування про правові наслідки їх незаконного обігу.
Необхідним є ужиття ефективних заходів щодо забезпечення належного розслідування кожного кримінального правопорушення, що призвело до смерті людини, їх відповідність вимогам статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, релевантній практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, у період дії правового режиму воєнного стану постали виклики щодо забезпечення всебічності, повноти та неупередженості розслідування обставин смерті або заподіяння шкоди здоров’ю осіб під час проходження ними військової служби.
Особливості проходження військової служби в умовах активних бойових (воєнних) дій обумовлюють обмеженість доступу до місць несення військової служби з метою збирання доказів, переміщення військовослужбовців, а також недостатня взаємодія між військовими частинами і органами досудового розслідування ускладнюють встановлення всіх обставин таких подій та забезпечення ефективного досудового розслідування у відповідності зі стандартами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Водночас відсутність дієвого превентивного механізму, спрямованого на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до настання таких випадків, знижує ефективність запобігання їм.
Що стосується реалізації права на повагу до людської гідності, то суттєвим викликом залишається забезпечення балансу між суспільним інтересом та правами осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Такий баланс повинен бути забезпечений, зокрема, під час фото- та відеофіксації їх повернення на підконтрольну Україні територію в межах обмінного процесу, а також під час здійснення реінтеграційних заходів і постізоляційного супроводу, враховуючи особливу вразливість таких осіб після звільнення.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно з урахуванням реалізації Національної стратегії протимінної діяльності на період до 2033 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 червня 2024 року № 616-р, Стратегії розвитку фонду захисних споруд цивільного захисту на період до 2034 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2025 року № 183-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення належного рівня захисту та створення безпечних умов для населення, зокрема щодо функціонування захисних споруд цивільного захисту, ефективної системи оповіщення та інформування населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій;
посилення спроможності органів досудового розслідування щодо розслідування кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я, що спричинили смерть людини;
підвищення рівня обізнаності громадян щодо безпеки при поводженні зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами, а також посилення інформування про правові наслідки їх незаконного обігу;
удосконалення механізму розслідування обставин смерті чи заподіяння шкоди здоров’ю осіб під час проходження військової служби відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів у сфері прав людини, впровадження дієвого механізму запобігання таким випадкам;
забезпечення скоординованої та етичної інформаційної взаємодії щодо осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, під час повернення, відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів, заходів з адаптації, підтримки (супроводу) з метою гарантування поваги до їх людської гідності.
Очікувані результати:
цивільну безпеку та захист життя населення забезпечено в умовах існуючих і потенційних загроз;
ужиті ефективні заходи щодо забезпечення належного розслідування кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я, що спричинили смерть людини, у тому числі посилено заходи щодо розслідування кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я осіб під час проходження військової служби;
функціонує ефективна система запобігання та протидії кримінальним правопорушенням проти життя та здоров’я людини;
підвищено рівень обізнаності населення щодо безпечного поводження зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами, а також правових наслідків їх незаконного обігу;
дотримано стандартів забезпечення права на повагу до людської гідності, у тому числі щодо осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України під час повернення, відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів, заходів з адаптації, підтримки (супроводу).
Операційна ціль 2. Запобігання та протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню
Запобігання катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню є однією з гарантій прав людини, закріплених, зокрема, у статті 28 Конституції України та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Протидія таким діянням забезпечує невідворотність покарання винних осіб та відновлення прав потерпілих, зокрема у місцях несвободи.
В Україні залишається системною проблема забезпечення належних умов тримання осіб та надання доступу до медичної допомоги у місцях несвободи, яка істотно загострилася внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Водночас незважаючи на досягнутий прогрес у покращенні, зокрема умов тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, серйозними викликами залишаються значні пошкодження інфраструктури відповідних установ, обмежений доступ осіб, позбавлених волі, до належної медичної допомоги та захисних споруд цивільного захисту чи інших споруд, призначених для укриття населення, відповідно до вимог законодавства.
Окремою проблемою є порушення прав осіб, які позбавлені особистої свободи та утримуються державою-агресором на її території або її збройними формуваннями на тимчасово окупованій території України, включаючи випадки їх депортації або примусового переміщення, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, що супроводжується відсутністю ефективного механізму моніторингу, належної фіксації цих порушень та обмеженням доступу таких осіб до ефективних засобів правового захисту.
Водночас чинна система запобігання та протидії катуванню залишається недостатньо ефективною. Це зумовлено, зокрема недостатнім рівнем підзвітності відповідних органів, а також відсутністю комплексної системи реабілітації постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.
Системний характер проблеми підтверджується доповідями Комітету проти катувань та Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, а також констатується усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Невмержицький проти України» (заява № 54825/00), «Яковенко проти України» (заява № 15825/06), «Мельник проти України» (заява № 72286/01) та пілотному рішенні у справі «Сукачов проти України» (заява № 14057/17). Зазначені рішення стосуються, зокрема, умов тримання під вартою та ефективності засобів правового захисту.
Також Європейський суд з прав людини зазначав про системно-структурні недоліки в організації надання належної медичної допомоги особам під час їх тримання під вартою, зокрема, в групі справ «Логвиненко проти України» (заява № 13448/07), «Ісаєв проти України» (заява № 28827/02) і «Кац та інші проти України» (заява № 29971/04).
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення ефективного функціонування системи запобігання та протидії катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у місцях несвободи, яка гарантує рівність у захисті прав і свобод усіх осіб, позбавлених волі, відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
підвищення рівня безпеки осіб у місцях несвободи шляхом здійснення комплексу заходів цивільного захисту з урахуванням особливостей функціонування відповідних місць несвободи, зокрема забезпечення доступу до захисних споруд цивільного захисту та інших споруд, призначених для укриття населення, відповідно до вимог законодавства;
приведення матеріально-побутових та санітарно-гігієнічних умов тримання у місцях несвободи у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами і виконання рекомендацій міжнародних моніторингових механізмів;
забезпечення рівного доступу до належної медичної та реабілітаційної допомоги у місцях несвободи, в тому числі шляхом удосконалення системи управління закладами охорони здоров’я пенітенціарної системи та забезпечення професійної незалежності медичних працівників від адміністрації установ для попереднього ув’язнення та установ виконання покарань і слідчих ізоляторів;
удосконалення механізму захисту потерпілих і свідків катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, вчинених представником держави, зокрема шляхом посилення інституційних спроможностей уповноважених органів державної влади, забезпечення доступу до ефективних засобів правового захисту та комплексної реабілітації;
удосконалення правового регулювання відносин щодо праці осіб, позбавлених волі, з урахуванням специфіки її організації в місцях несвободи, та забезпечення ефективного захисту їх трудових прав, зокрема шляхом запровадження незалежного зовнішнього моніторингу;
посилення інституційної спроможності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо здійснення ним функцій національного превентивного механізму, а також органів, уповноважених здійснювати досудове розслідування, для забезпечення ефективного розслідування випадків катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.
Очікувані результати:
забезпечено належний рівень безпеки осіб у місцях несвободи відповідно до вимог законодавства у сфері цивільного захисту;
забезпечено ефективне розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із катуванням, жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням;
умови тримання у місцях несвободи приведено у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами;
особи, які перебувають у місцях несвободи, мають доступ до належної медичної та реабілітаційної допомоги, що відповідає міжнародним, зокрема європейським, стандартам, що забезпечується у тому числі шляхом організаційної та професійної незалежності медичних працівників від адміністрації місць несвободи, конфіденційності медичної інформації, належного документування тілесних ушкоджень;
посилено механізми забезпечення здійснення та захисту трудових прав осіб, які утримуються в місцях несвободи;
удосконалено механізм захисту прав осіб, які зазнали катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та забезпечено доступ до ефективних засобів правового захисту.
Операційна ціль 3. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
Право на свободу та особисту недоторканність є одним із прав людини, забезпечення якого є невід’ємною ознакою демократичного суспільства. Це право охоплює низку аспектів, зокрема спрямованих на недопущення свавільного позбавлення свободи особи, забезпечення кожному свободи переміщення без необґрунтованих обмежень.
Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України поширеними стали випадки насильницьких зникнень, незаконних затримань і тримання під вартою, депортації або примусового переміщення на тимчасово окупованій території України, а також на територіях, на яких ведуться бойові дії.
Водночас зберігається проблема недостатньої ефективності досудового розслідування таких кримінальних правопорушень, зумовлена обмеженими можливостями виявлення та фіксації фактів порушень, збору та збереження доказів у цих умовах, що, як наслідок, істотно ускладнює притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Окремою проблемою є випадки застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням або істотним обмеженням свободи, без належного обґрунтування їх необхідності та пропорційності, зокрема тримання під вартою і цілодобового домашнього арешту.
Зберігається проблема забезпечення належного застосування запобіжних заходів із дотриманням вимог законності, необхідності, пропорційності та обґрунтованості, а також доступності ефективних засобів правового захисту й відшкодування шкоди, завданої незаконним позбавленням свободи, неефективної реалізації законодавчих положень щодо застосування запобіжних заходів із дотриманням принципів необхідності, пропорційності та обґрунтованості.
Крім того, необхідно удосконалити національне законодавство з урахуванням відповідних стандартів Ради Європи та зобов’язань України в рамках переговорів України про вступ до Європейського Союзу з метою посилення правових гарантій під час затримання, тримання під вартою та застосування інших заходів, що обмежують свободу особи.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
посилення спроможності органів досудового розслідування щодо забезпечення ефективного, повного, всебічного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильницькими зникненнями, незаконними затриманнями і триманням під вартою на тимчасово окупованій території України, а також на територіях, на яких ведуться бойові дії;
удосконалення практики застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням або обмеженням свободи, відповідно до вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, з дотриманням принципів законності, необхідності, пропорційності й обґрунтованості;
формування ефективної системи національних засобів правового захисту, зокрема удосконалення механізмів отримання компенсації та забезпечення можливостей оскарження застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням або обмеженням свободи;
забезпечення невідкладного та безперервного доступу до правничої допомоги, у тому числі до захисника, з моменту затримання особи;
запровадження обов’язкової реєстрації випадків обмеження або позбавлення осіб свободи уповноваженими органами державної влади в офіційному реєстрі із зазначенням відомостей про особу, дату, час, місце та правові підстави затримання, відомостей про подальше переміщення і звільнення, а також забезпечення своєчасного доступу до відповідної інформації про затримання та місцезнаходження особи для осіб, які мають законний інтерес, зокрема захисників, близьких родичів і законних представників, з урахуванням установлених законом обмежень, за винятком лише суворо обмежених законом випадків;
посилення гарантій дотримання прав осіб під час затримання або обмеження свободи з урахуванням віку, стану здоров’я, інвалідності, мовних та комунікаційних потреб особи, зокрема шляхом невідкладного доступного роз’яснення інформування про права, забезпечення своєчасного та ефективного доступу до правничої допомоги, необхідної підтримки у спілкуванні і належного пристосування процедур відповідно до індивідуальних потреб.
Очікувані результати:
забезпечено застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням свободи, із дотриманням принципів законності, необхідності, пропорційності та обґрунтованості, удосконалено систему національних засобів правового захисту прав осіб, щодо яких застосовано відповідні запобіжні заходи, а також посилено гарантії дотримання прав осіб під час затримання або обмеження свободи;
забезпечено функціонування системи досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильницькими зникненнями, незаконними затриманнями і триманням під вартою на тимчасово окупованій території України, а також на територіях, на яких ведуться бойові дії, з дотриманням вимог ефективності, своєчасності та неупередженості;
забезпечено своєчасний доступ компетентних органів та осіб, які мають законний інтерес, до інформації про місцезнаходження особи відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів щодо запобігання насильницьким зникненням.
Операційна ціль 4. Забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, доступу до інформації
Гарантування права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на доступ до інформації належить до ключових засад демократичного суспільства. Однак збройна агресія Російської Федерації проти України суттєво вплинула на умови дотримання цих прав, створивши нові безпекові та правові виклики для забезпечення їх ефективної реалізації.
Цілеспрямовані дії держави-агресора проти об’єктів критичної інфраструктури призвели до масштабного руйнування технічних засобів, що забезпечували мовлення і доступ до інформації. На тимчасово окупованій території України Російська Федерація продовжує здійснювати адміністративну практику невиправданого втручання в реалізацію свободи думки і слова. Основні зусилля спрямовуються на захоплення інформаційного простору, інформаційну ізоляцію населення, поширення пропаганди та заборону діяльності українських медіа.
В умовах стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій істотно розширилися можливості швидкого та масового поширення інформації, зокрема неправдивої і маніпулятивної. Такі процеси створюють системні ризики для реалізації свободи думки та слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, належної поінформованості суспільства та стійкості демократичних інституцій і процесів.
У цьому контексті збереження та розвиток прозорого, плюралістичного та незалежного медіапростору є необхідною передумовою ефективної реалізації свободи думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, зокрема в період дії правового режиму воєнного стану. Невід’ємним чинником належного функціонування такого медіапростору є сприяння професійній діяльності журналістів, а також гарантування конфіденційності журналістських джерел (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Седлецька проти України» (заява № 42634/18) та захисту викривачів.
Не менш важливим у цьому контексті є забезпечення права на доступ до публічної інформації. Про необхідність підвищення рівня обізнаності населення щодо механізмів реалізації права на доступ до публічної інформації та належного застосування законодавства розпорядниками інформації свідчать, зокрема, показники, отримані під час здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації за 2025 рік. Зокрема, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло 6 574 звернення щодо порушень права на доступ до публічної інформації, а за результатами 383 безвиїзних перевірок / моніторингових візитів було виявлено системні порушення законодавства, пов’язані, зокрема, з неправомірним обмеженням доступу до інформації, встановленням додаткових вимог до оформлення запитів, неналежним оприлюдненням інформації та неправомірними відмовами в її наданні. Незважаючи на наявність нормативно-правової бази, результати парламентського контролю засвідчують потребу в подальшому підвищенні рівня обізнаності населення щодо реалізації права на доступ до публічної інформації, зокрема стосовно порядку подання запитів, обсягу своїх прав і механізмів оскарження відмов або бездіяльності розпорядників інформації.
Суттєвими викликами також залишаються недостатня ефективність механізмів забезпечення права на доступ до публічної інформації та відсутність належного балансу між його реалізацією і обмеженнями, зумовленими потребами національної безпеки в період дії правового режиму воєнного стану.
У цьому контексті необхідним є продовження приведення законодавства у відповідність з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема Директивою (ЄС) 2024/1069 Європейського Парламенту та Ради від 11 квітня 2024 року про захист осіб, які беруть участь у громадській діяльності, від явно необґрунтованих претензій або зловживань у судових процесах (Стратегічні позови проти громадської участі), Регламентом (ЄС) 2024/1083 Європейського Парламенту та Ради від 11 квітня 2024 року, що встановлює загальні рамки для медіапослуг на внутрішньому ринку та вносить зміни до Директиви 2010/13/ЄС (Європейський акт про свободу медіа), та Регламентом (ЄС) 2022/2065 Європейського Парламенту та Ради від 19 жовтня 2022 року про єдиний ринок цифрових послуг і внесення змін до Директиви 2000/31/ЄС (Акт про цифрові послуги).
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема шляхом реалізації Дорожньої карти для підтримки відновлення плюралістичного, прозорого та незалежного післявоєнного медіапростору після припинення чи скасування воєнного стану, затвердженої наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 28 червня 2024 року № 451.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
підвищення ефективності досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, учинених проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа;
удосконалення механізмів реалізації права на доступ до публічної інформації, зокрема в період дії правового режиму воєнного стану, із забезпеченням законності та обґрунтованості обмежень доступу до інформації;
підвищення прозорості і підзвітності органів державної влади шляхом забезпечення належної реалізації політики відкритих даних;
адаптація національного законодавства до міжнародних, зокрема європейських, стандартів щодо протидії стратегічним позовам проти громадської участі, захисту викривачів та забезпечення свободи медіа;
посилення спроможності органів державної влади щодо протидії дезінформації та інформаційним маніпуляціям із дотриманням міжнародних, зокрема європейських, стандартів із забезпеченням належних гарантій, запобіжників від необґрунтованого обмеження свободи вираження поглядів і переконань, а також доступу до інформації;
підвищення рівня обізнаності населення щодо змісту права на доступ до публічної інформації, порядку подання запитів, прав запитувачів та механізмів оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації;
створення умов для розвитку прозорого, плюралістичного та незалежного медіапростору.
Очікувані результати:
забезпечено ефективні правові механізми захисту від зловживань правом на звернення до суду шляхом використання стратегічних позовів проти громадської участі шляхом упровадження міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
посилено процесуальні гарантії для захисту журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа у зв’язку зі здійсненням ними професійної діяльності;
підвищено ефективність розслідування кримінальних правопорушень проти журналістів, зокрема тих, що вчиняються з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;
удосконалено механізми реалізації доступу до публічної інформації, а також підвищено рівень обізнаності населення про такі механізми;
посилено спроможність органів державної влади протидіяти дезінформації, інформаційним маніпуляціям із дотриманням міжнародних стандартів для забезпечення права на свободу думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань та права на доступ до інформації.
Операційна ціль 5. Забезпечення свободи світогляду і віросповідання, вираження релігійних та інших переконань
Забезпечення свободи світогляду і віросповідання полягає у гарантуванні права кожної особи сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і разом з іншими, як прилюдно, так і приватно, у спосіб, що не суперечить закону.
Від початку військового вторгнення Російської Федерації в Україну, після запровадження правового режиму воєнного стану релігійні організації стали важливими центрами соціального служіння та духовної підтримки, відіграючи важливу роль у наданні гуманітарної допомоги, розвитку військового капеланства та зміцненні інститутів громадянського суспільства.
Актуальною проблемою у сфері забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання є масове знищення та пошкодження релігійних споруд внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Такі дії мають системний характер та призводять до жертв серед цивільного населення, матеріальних втрат, а також до істотного обмеження можливостей релігійних громад і організацій здійснювати богослужіння, здобувати релігійну освіту та проводити іншу духовну діяльність.
За даними моніторингового проєкту «Релігія в огні», у період з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2026 року внаслідок повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну зафіксовано щонайменше 742 випадки руйнування або пошкодження культових і духовних споруд.
За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, станом на травень 2026 року задокументовано відомості щодо 88 релігійних діячів, які вбиті або зазнали катувань з боку представників держави-агресора.
Ключовим у цьому контексті є дотримання законодавства у сфері діяльності релігійних організацій як інститутів громадянського суспільства та невід’ємної складової забезпечення свободи світогляду і віросповідання.
Водночас важливо створювати умови для розвитку державно-конфесійних відносин та захисту прав і законних інтересів релігійних організацій. Попри наявність законодавчих гарантій свободи віросповідання, їх практична реалізація в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах є обмеженою. Духовна опіка стала важливою складовою забезпечення людської гідності, психологічної стабільності та ресоціалізації осіб, позбавлених волі.
Україна прагне удосконалити правове регулювання забезпечення права на проходження альтернативної служби під час воєнного стану, на особливий період, в тому числі з урахуванням Висновку Венеціанської комісії Ради Європи про альтернативну (невійськову) службу від 18 травня 2025 року CDL-AD(2025)006.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
створення умов для розвитку державно-конфесійних відносин з урахуванням релевантного міжнародного досвіду;
поглиблення міжконфесійного та міжрелігійного діалогу, вирішення актуальних суспільних проблем на основі спільних етичних і релігійних цінностей;
удосконалення правового регулювання та практики реалізації права на альтернативну (невійськову) службу з мотивів релігійних переконань, з урахуванням міжнародних стандартів у сфері прав людини та особливостей правового режиму воєнного стану;
реалізація законодавства у сфері діяльності релігійних організацій відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечення права на свободу світогляду та віросповідання особами, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів.
Очікувані результати:
удосконалено умови для реалізації кожною особою права на свободу світогляду й віросповідання і вільне вираження релігійних та інших переконань;
створено умови для розвитку державно-конфесійних відносин з урахуванням релевантного міжнародного досвіду;
забезпечено ефективне застосування законодавства у сфері діяльності релігійних організацій із дотриманням норм міжнародного права у сфері свободи світогляду і віросповідання.
Операційна ціль 6. Забезпечення свободи мирних зібрань та об’єднань, права брати участь в управлінні державними справами
Забезпечення права на свободу мирних зібрань та об’єднань, а також права брати участь в управлінні державними справами є невід’ємною складовою прав людини та основоположних свобод, що гарантують можливість брати участь у суспільному й політичному житті, впливати на процеси ухвалення рішень та захищати свої права і законні інтереси.
Актуальними є питання ефективної громадської участі у формуванні та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях, а також у вирішенні питань місцевого значення.
Окремою проблемою є недостатня кількість доступних інструментів для участі у цих процесах дітей, молоді, а також громадян, які вимушено перебувають за межами України.
Попри розвиток молодіжних рад, органів (організацій) учнівського та студентського самоврядування, наявність молодіжних центрів, молодіжних просторів тощо, участь молоді у формуванні та реалізації молодіжної політики нерідко має формальний або епізодичний характер. Молодіжні консультативно-дорадчі органи не завжди систематично та послідовно залучаються до підготовки, обговорення, моніторингу та оцінки рішень, програм, стратегічних і планувальних документів, що стосуються молоді або впливають на її становище.
Одним із викликів у період дії правового режиму воєнного стану є гарантування права на свободу мирних зібрань з дотриманням принципу пропорційності між його реалізацією та необхідністю охорони громадського порядку і безпеки. Також актуальною є необхідність удосконалення виборчого законодавства України.
Необхідним є розроблення та ухвалення нормативно-правового акта щодо чіткого й передбачуваного порядку організації та проведення мирних зібрань, про що, зокрема, зазначено Європейським судом з прав людини у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11), яка серед іншого стосується порушення статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті необхідним є продовження приведення законодавства у відповідність із актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері демократичного врядування, громадянської участі та виборчої доброчесності, зокрема, Повідомленням Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо Плану дій з європейської демократії від 3 грудня 2020 року COM(2020) 790 final, Рекомендацією Європейської Комісії від 12 грудня 2023 року C(2023) 8627 final щодо сприяння залученню та ефективній участі громадян та інститутів громадянського суспільства в процесах формування державної політики, а також відповідними стандартами Ради Європи, зокрема Рекомендацією CM/Rec(2018)4 Комітету Міністрів державам-членам щодо участі громадян у місцевому публічному житті та Рекомендацією CM/Rec(2023)6 Комітету Міністрів державам-членам про дорадчу (деліберативну) демократію.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься, зокрема, з урахуванням Дорожньої карти з питань функціонування демократичних інституцій, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення реалізації права громадян на свободу мирних зібрань та свободу об’єднань відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
удосконалення виборчого законодавства, зокрема щодо забезпечення визначених гарантій реалізації виборчих прав;
підвищення доступності та інклюзивності виборчого процесу, зокрема для осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, громадян України, які перебувають за кордоном, та інших груп, які можуть зазнавати перешкод у реалізації виборчих прав;
сприяння підвищенню рівня правової обізнаності та правової культури учасників виборчого процесу щодо виборчих прав, процедур їх реалізації та способів захисту;
забезпечення ефективних механізмів громадської участі у формуванні, реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях, а також у вирішенні питань місцевого значення.
Очікувані результати:
удосконалено правове регулювання та забезпечено реалізацію права на свободу мирних зібрань та свободу об’єднань відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів у сфері прав людини;
здійснено заходи щодо удосконалення виборчого законодавства, зокрема стосовно забезпечення визначених гарантій реалізації виборчих прав;
забезпечено функціонування ефективних механізмів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики на всіх рівнях та у вирішенні питань місцевого значення.
Операційна ціль 7. Забезпечення прав громадян у сфері культури та доступу до культурного простору України
Забезпечення прав громадян у сфері культури та доступу до культурного простору України полягає у гарантуванні кожній особі права на вільний розвиток особистості, творчість, участь у культурному житті та створенні культурних благ, а також на охорону та збереження культурної спадщини.
Багаторічне недофінансування сфери культури, відсутність протягом тривалого часу комплексного стратегічного підходу до її розвитку, неефективність окремих механізмів реалізації державної культурної політики, неодноразові інституційні зміни в системі державного управління сферою культури, а також інші системні проблеми у цій сфері потребують комплексного розв’язання з метою забезпечення її стійкого розвитку як невід’ємної складової національної безпеки та фундаменту повоєнного відновлення України.
Формування стійкого культурного простору потребує створення умов для розвитку творчого середовища та інноваційних практик у сфері культури разом з розширенням доступності культурної інфраструктури і послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. У цьому контексті потребує сприяння створенню українськомовного цифрового та культурного продукту для популяризації української культури.
Безпрецедентними викликами, спричиненими збройною агресією Російської Федерації проти України, є цілеспрямоване знищення об’єктів культурної спадщини на території України, а також викрадення та привласнення національного культурного надбання, пряма заборона використання української мови в суспільному житті на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.
Водночас відсутність системного механізму документування та оцінки втрат культурних цінностей і недостатня спроможність держави забезпечувати своєчасну реставрацію, консервацію та ремонт об’єктів культурної спадщини ускладнюють збереження культурної ідентичності.
Окремою проблемою, яка потребує реагування, є забезпечення умов для збереження та розвитку української національної та громадянської ідентичності. Цілеспрямована діяльність Російської Федерації, спрямована на фальсифікацію історії та нав’язування деструктивних наративів, створює суттєві перешкоди для досягнення цієї мети. Особливої уваги потребують громадяни України, які перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, для яких важливим є підтримання зв’язку з українським культурним простором і спільними цінностями як передумови суспільної єдності та повоєнного відновлення.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема з урахуванням Стратегії розвитку культури в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 березня 2025 року № 293-р, Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року № 1322, Державної цільової національно-культурної програми забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2024 року № 243-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення вільного та безперешкодного доступу до закладів культури та культурних послуг із забезпеченням інклюзивності цих закладів та послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
посилення ролі української мови та культури як невід’ємної складової національної безпеки та повоєнного відновлення;
удосконалення механізмів документування, втрат культурних цінностей, оцінки та визначення розміру збитків, завданих об’єктам культурної спадщини й культурній інфраструктурі внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також механізмів їх відшкодування;
сприяння забезпеченню умов для збереження та розвитку української мови, культури й української національної та громадянської ідентичності, зокрема для громадян України, які перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
формування єдиної державної інформаційно-просвітницької політики, спрямованої на зміцнення національної і громадянської ідентичності та культурної стійкості, зокрема протидії дезінформації держави-агресора;
сприяння розвитку міжнародного культурного співробітництва для зміцнення культурних зв’язків, популяризації української культури та національних цінностей;
сприяння створенню і поширенню українськомовного цифрового інформаційного та культурного продукту, а також розробці і розповсюдженню матеріалів, спрямованих на спростування дезінформаційних наративів держави-агресора.
Очікувані результати:
створено умови для вільного та безперешкодного доступу усіх категорій населення до закладів культури і користування культурними послугами, зокрема для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
створено умови для збереження та розвитку української мови, культури й української національної та громадянської ідентичності;
забезпечено функціонування ефективних правових механізмів документування, втрат культурних цінностей, оцінки та визначення розміру збитків, завданих об’єктам культурної спадщини й культурній інфраструктурі внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також механізмів відшкодування збитків;
забезпечено можливість доступу до культурного простору України, зокрема, шляхом розвитку цифрових сервісів, реалізації культурно-мистецьких проєктів, організації виставкової діяльності та інших заходів, спрямованих на забезпечення культурних прав громадян, які перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
державна інформаційно-просвітницька політика забезпечує зміцнення національної і громадянської ідентичності та культурної стійкості, сприяє протидії дезінформації держави-агресора;
забезпечено функціонування ефективних механізмів щодо сприяння представленню національного культурного продукту за межами України та залучення представників культурно-мистецької громадськості до презентації України в різних сферах міжнародного культурного життя;
українськомовний цифровий інформаційний та культурний продукт забезпечує ефективну протидію пропаганді, деструктивним інформаційним впливам і кампаніям держави-агресора.
Операційна ціль 8. Забезпечення права на якісну та доступну освіту
Забезпечення права на якісну та доступну освіту полягає в гарантуванні кожному незалежно від віку, статі, стану здоров’я, соціального і майнового стану, місця проживання, інших обставин та ознак можливості здобувати освіту відповідно до його потреб, інтересів та здібностей, а також у створенні умов для всебічного розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей.
Реалізація права на освіту в Україні супроводжується системними викликами, спричиненими насамперед збройною агресією Російської Федерації проти України. Подолання таких викликів вимагає особливої уваги та відповідних стратегічних рішень і дій з урахуванням заходів з реалізації євроінтеграційного стратегічного курсу України.
Так, першочерговими питаннями в період дії правового режиму воєнного стану залишаються недостатня адаптованість системи освіти до сучасних викликів і загроз, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України. Це призводить, зокрема, до переривання освітнього процесу та зниження його якості, труднощів із забезпеченням належного безпечного освітнього середовища, пошкодження і знищення закладів освіти, у тому числі облаштування захисних споруд цивільного захисту для закладів освіти, складнощів доступу до української освіти на тимчасово окупованій території України.
Серед нагальних проблем, що також потребують вирішення, слід виокремити: обмежене кадрове і фінансове забезпечення для надання якісних психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових та інших підтримувальних послуг; недостатній рівень психологічної підтримки здобувачів освіти, педагогічних і науково-педагогічних працівників; недостатність дієвих механізмів запобігання та протидії насильству і жорстокому поводженню, зокрема булінгу (цькуванню), щодо учасників освітнього процесу.
Під час реалізації права на освіту фіксується недостатня адаптація та спроможність закладів освіти, освітнього процесу щодо забезпечення доступності і надання належної підтримки особам з особливими освітніми потребами, а також обмежений рівень поінформованості учасників освітнього процесу про державні гарантії та умови організації інклюзивного навчання, що в результаті призводить до недостатнього використання передбачених законодавством України можливостей.
Також потребують подальшого вирішення окремі питання щодо створення умов для реалізації права на освіту громадянами України, які перебувають за кордоном і здобувають або мають намір здобувати освіту в українських закладах загальної середньої освіти, професійної, фахової передвищої та вищої освіти, що проявляється в наявності організаційних, інформаційних перепон, створюючи додаткові бар’єри для реінтеграції таких громадян після повернення в Україну.
Необхідно розширювати можливості для доступу до підвищення кваліфікації і здобуття освіти відповідно до потреб ринку праці впродовж усього життя, адже це є важливим для забезпечення соціальної та економічної активності населення.
Україна має продовжувати докладати зусиль для приведення системи цифрової освіти у відповідність із Планом дій ЄС у сфері цифрової освіти на 2021–2027 роки і посилювати співпрацю з ЄС шляхом долучення до програм ЄС у сферах освіти, науки, культури та молодіжної політики.
Приведення національного законодавства у відповідність із правом Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері освіти потребує подальшого наближення законодавства і практики його застосування до європейських стандартів забезпечення доступної та якісної освіти, інклюзивного навчання, академічної мобільності і навчання протягом життя тощо.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
розвиток і підтримка безпечного та здорового освітнього середовища;
забезпечення відновлення і модернізації освітньої інфраструктури, у тому числі облаштування захисних споруд цивільного захисту для закладів освіти;
створення належних умов доступу до якісної освіти для осіб з особливими освітніми потребами, зокрема шляхом розвитку інклюзивного і спеціального освітнього середовища;
підвищення поінформованості учасників освітнього процесу щодо державних гарантій та умов організації інклюзивного навчання;
удосконалення і розвиток системи якісної та доступної психологічної підтримки учасників освітнього процесу;
удосконалення законодавства щодо запобігання, протидії та відповідальності за насильство, жорстоке поводження, зокрема булінг (цькування), з метою забезпечення функціонування ефективних механізмів захисту всіх учасників освітнього процесу;
створення умов для доступу до якісної, сучасної, інклюзивної освіти, спрямованої на розвиток здібностей та творчого потенціалу особи, у тому числі надолуження освітніх втрат, розроблення українських освітніх програм і платформ для дистанційного навчання, адаптованих, зокрема, для осіб на тимчасово окупованій території України, для депортованих дітей, осіб з їх числа, осіб, повернутих із депортації, з евакуації;
удосконалення умов для здобуття освіти громадянами України, які перебувають за кордоном та здобувають / мають намір здобувати освіту в українських закладах освіти;
модернізація змісту освіти відповідно до сучасних потреб суспільства та ринку праці, зокрема з використанням практико-орієнтованих підходів;
удосконалення системи державного нагляду (контролю) у сфері освіти;
посилення міжнародної інтеграції України шляхом розширення участі в освітніх, наукових, культурних і молодіжних програмах ЄС.
Очікувані результати:
учасники освітнього процесу обізнані з державними гарантіями та умовами організації інклюзивного навчання та мають можливість користуватися ними на практиці;
психологічна підтримка є якісною та доступною складовою освітнього процесу;
сформовано безпечне і здорове освітнє середовище, яке враховує права та особливості здобувачів освіти;
особи з особливими освітніми потребами мають рівні умови доступу до якісної освіти на всіх рівнях;
створено умови для доступу до якісної, сучасної, інклюзивної освіти, українських освітніх програм і платформ для дистанційного навчання осіб з тимчасово окупованої території України, депортованих дітей та осіб з їх числа, осіб, повернутих із депортації, з евакуації;
удосконалено умови для здобуття освіти громадянами України, які перебувають за кордоном та здобувають / мають намір здобувати освіту в українських закладах освіти;
освіта впродовж життя відповідає потребам ринку праці і сприяє соціальній та економічній активності населення;
відновлено і модернізовано освітню інфраструктуру з урахуванням вимог безпеки, доступності та інклюзивності освітнього середовища, у тому числі з облаштуванням захисних споруд цивільного захисту для закладів освіти.
Операційна ціль 9. Забезпечення права на працю, житло та соціальний захист
Реалізація права на працю, житло та соціальний захист забезпечується шляхом створення умов для гідної зайнятості, формування ефективних механізмів вирішення житлових питань і функціонування системи державних соціальних гарантій, спрямованої на запобігання виникненню складних життєвих обставин та підтримку осіб, які вже опинилися в таких обставинах.
Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України суттєво зросли ризики заподіяння шкоди життю та здоров’ю працівників усіх секторів економіки під час виконання ними трудових обов’язків, насамперед тих, які забезпечують функціонування об’єктів критичної інфраструктури. У період дії правового режиму воєнного стану посилилися психосоціальні ризики у сфері праці, пов’язані зі стресом, професійним вигоранням, високим емоційним навантаженням, тривалим перебуванням у небезпечних умовах праці та наслідками травматичного досвіду.
Комплексними і довготривалими проблемами у сфері праці залишаються випадки несвоєчасної та неповної виплати заробітної плати, незарахування страхового стажу через несплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування роботодавцями. Також працівники, зайняті без оформлення трудових відносин, фактично позбавлені доступу до належних гарантій трудових прав та механізмів правового захисту.
Нормативно-правові акти у сфері праці потребують перегляду в частині їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Необхідним є розвиток та вдосконалення механізмів запобігання і реагування на прояви всіх видів дискримінації, на сексуальні домагання та інші форми насильства у сфері праці з урахуванням положень Конвенції Міжнародної організації праці № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці.
Законодавство України частково гармонізоване з міжнародними стандартами у сфері праці та актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), однак потребує подальшого узгодження. Актуальним є вдосконалення правового регулювання платформної, дистанційної і надомної роботи, а також розширення можливостей застосування гнучких форм зайнятості. Водночас важливим залишається посилення захисту прав окремих категорій працівників, зокрема домашніх працівників і моряків. Крім того, потребує розвитку система альтернативного врегулювання трудових спорів та зміцнення інституційної спроможності для забезпечення ефективного функціонування двостороннього і тристороннього соціального діалогу.
Подальше наближення законодавства України у сфері праці до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) потребує врахування, зокрема, положень Директиви (ЄС) 2019/1152 Європейського Парламенту і Ради від 20 червня 2019 року про прозорі та передбачувані умови праці в Європейському Союзі та Директиви (ЄС) 2024/2831 Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2024 року щодо поліпшення умов праці в платформній зайнятості.
Збройна агресія Російської Федерації проти України також призвела до масового руйнування житлового фонду та ускладнила реалізацію права на житло, зокрема на доступ до житла, що відповідає вимогам до споживчої якості житла. Важливим завданням є послідовна реалізація Закону України «Про основні засади житлової політики» та подальше вдосконалення правових, економічних та організаційних засад для забезпечення реалізації права на житло з урахуванням потреб різних груп населення, таких як внутрішньо переміщені особи, ветерани війни, військовослужбовці, багатодітні сім’ї, молодь, особи з інвалідністю тощо.
Крім того, в умовах безпрецедентних викликів система соціального захисту має забезпечувати стабільність і збалансованість підходів до підтримки населення. З метою посилення соціального захисту актуальним є запровадження ефективних механізмів підтримки найбільш вразливих груп населення та підвищення адресності надання соціальної допомоги, усунення адміністративних бар’єрів для її своєчасного отримання, зокрема у випадках затримки призначення або виплати чи безпідставного припинення виплат. Зберігаються проблеми щодо забезпечення належного рівня соціального захисту потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, безробітних і пенсіонерів. Окремі питання реалізації прав у сферах соціального страхування, пенсійного забезпечення та зайнятості залишаються неврегульованими або потребують звернення громадян до суду для їх захисту, що негативно впливає на доступність та ефективність реалізації відповідних соціальних прав. На практиці жителі багатьох територіальних громад не мають належного доступу до базових соціальних послуг, що поглиблює нерівність і соціальну вразливість населення. Особливо гостро постає необхідність гарантування рівного доступу до соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
приведення законодавства України у сфері праці у відповідність з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) щодо різних аспектів реалізації права на працю, зокрема, шляхом урегулювання платформної, дистанційної, надомної роботи, розширення гнучких форм зайнятості;
посилення захисту прав окремих категорій працівників, зокрема домашніх працівників і моряків, шляхом приведення у відповідність із міжнародними стандартами;
посилення гарантій реалізації права на своєчасну та повну оплату праці, а також удосконалення системи моніторингу і контролю за виплатою заробітної плати та сплатою єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
удосконалення трудового законодавства з метою ефективного забезпечення принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема сприяння в розробці політик забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на рівні роботодавців;
удосконалення механізмів запобігання, виявлення та ефективного реагування на випадки дискримінації, сексуальні домагання та інші форми насильства у сфері праці;
розвиток альтернативних способів урегулювання спорів у сфері праці, зокрема сприяння практичному застосуванню медіації, для врегулювання індивідуальних трудових спорів та механізмів альтернативного врегулювання колективних трудових спорів;
удосконалення системи соціального захисту різних категорій населення із забезпеченням адресності та цифровізації надання підтримки;
удосконалення системи надання соціальних послуг та послуг з догляду з урахуванням викликів, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та потреб різних груп населення в межах фінансових можливостей держави, із забезпеченням рівного доступу;
забезпечення послідовної реалізації Закону України «Про основні засади житлової політики» та подальшого вдосконалення житлового законодавства і механізмів реалізації права на житло з урахуванням потреб різних груп населення;
удосконалення механізму надання грошової допомоги працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям і посадовим особам місцевого самоврядування у зв’язку зі шкодою, заподіяною їхньому життю та здоров’ю внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, шляхом усунення виявлених проблем правового регулювання.
Очікувані результати:
удосконалено трудове законодавство України відповідно до міжнародних стандартів та актів права Європейського Союзу (acquis ЄС), посилено захист трудових прав працівників, зокрема домашніх працівників і моряків;
функціонують дієві механізми, що забезпечують своєчасну та повну оплату праці, рівні права і можливості жінок і чоловіків, а також запобігання дискримінації, сексуальним домаганням та іншим формам насильства у сфері праці й ефективне реагування на такі випадки;
працівники та роботодавці мають доступ до ефективних механізмів альтернативного врегулювання індивідуальних і колективних трудових спорів, зокрема шляхом застосування медіації у випадках, передбачених законодавством;
система соціального захисту забезпечує своєчасну, адресну та доступну підтримку осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах;
забезпечено доступність соціальних послуг і послуг з догляду з урахуванням потреб різних груп населення, зокрема осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;
створено умови для ефективної реалізації права на житло з урахуванням потреб різних груп населення;
функціонує ефективний механізм, який забезпечує своєчасне надання грошової допомоги працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям і посадовим особам місцевого самоврядування, у зв’язку зі шкодою їх життю та здоров’ю, завданою внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Операційна ціль 10. Забезпечення права людини на охорону здоров’я
Право на охорону здоров’я є одним з основоположних прав людини, що забезпечує належний рівень фізичного та психічного здоров’я, включаючи рівний і гарантований доступ до якісної та безпечної медичної допомоги, профілактичних заходів та безпеку середовища життєдіяльності.
Сфера охорони здоров’я в Україні зазнала суттєвого впливу пандемії під час спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що актуалізувало потребу в системних реформах, спрямованих на забезпечення стійкості, доступності та ефективності медичної допомоги в кризових ситуаціях.
Слід відзначити, що протягом останніх років система надання медичних послуг зазнала суттєвих змін, зокрема, у сфері психологічної, психіатричної та реабілітаційної допомоги.
Водночас унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України зберігається значне навантаження на національну систему охорони здоров’я, що зумовлене, зокрема, пошкодженням або повним руйнуванням об’єктів та обладнання закладів охорони здоров’я, ускладнення доступу до медичної допомоги, лікарських засобів і медичних виробів, особливо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Життя в умовах тривалого стресу, систематичні обстріли, ракетні атаки та інші прояви збройної агресії Російської Федерації проти України мають значний негативний вплив на психічне здоров’я населення, унаслідок чого спостерігається суттєве погіршення стану психічного здоров’я населення, зростання поширеності психічних розладів, зокрема посттравматичного стресового розладу, тривожних і депресивних розладів. Крім того, повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації в Україну зумовило ряд серйозних проблем щодо доступу до медичної допомоги, медико-психологічної реабілітації та ефективної системи направлення на лікування військовослужбовців.
Необхідно посилити систему готовності і реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я, зокрема щодо захисту від біологічних, хімічних та ядерних загроз. У контексті протидії поширенню особливо небезпечних інфекційних захворювань пріоритетним залишається реалізація прав на охорону здоров’я осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, осіб, які належать до ключових груп інфікування, та осіб, які хворіють на туберкульоз, зокрема шляхом виконання Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1415-р, операційного плану заходів з реалізації у 2024–2026 роках Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 року № 564-р.
Спостерігається недостатній рівень обізнаності населення щодо реалізації своїх прав у сфері охорони здоров’я, що, зокрема, призводить до необґрунтованої оплати медичних послуг, які мають надаватися безоплатно, а також до негативних наслідків самолікування та використання недоказових методів лікування.
Окремими проблемами, що поглиблюють демографічну кризу, є низьке значення показника «середня очікувана тривалість життя», зменшення чисельності населення та низький рівень народжуваності, передчасна смертність, пов’язана, зокрема, із вживанням тютюнових виробів та зловживанням алкогольними напоями.
З метою забезпечення відповідності стандартам ЄС у сфері охорони здоров’я та узгодження національних показників здоров’я з міжнародними стандартами необхідно продовжувати адаптацію національного законодавства у цій сфері.
Подальше приведення законодавства України у сфері охорони здоров’я у відповідність із правом Європейського Союзу (acquis ЄС) здійснюватиметься, зокрема, у частині забезпечення прав пацієнтів, доступу до якісної та безпечної медичної допомоги, а також забезпечення якості, безпеки та належного обігу лікарських засобів і медичних виробів тощо, що дасть змогу створити підґрунтя для комплексного вирішення проблем у галузі охорони здоров’я та підвищення ефективності функціонування системи загалом.
Окремі проблеми забезпечення прав людини у цій сфері також визначені та вирішуються в рамках реалізації Стратегії розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 року № 34-р, Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1018-р, Національної стратегії контролю злоякісних новоутворень на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2024 року № 730-р, плану дій з реалізації у 2026–2028 роках Національної стратегії контролю злоякісних новоутворень на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2026 року № 165-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення гарантованого обсягу якісної, безоплатної (в рамках програми медичних гарантій) та доступної медичної допомоги, реабілітаційних послуг, що спрямовані на потреби населення;
формування та реалізація системного і скоординованого підходу до забезпечення своєчасної та ефективної медичної допомоги військовослужбовцям у всіх періодах лікування і реабілітації;
забезпечення належного доступу до якісних та безпечних лікарських засобів та медичних виробів, зокрема в сільській місцевості, віддалених та важкодоступних районах, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії;
покращення якості та збільшення тривалості життя населення, зокрема шляхом профілактики захворювань і їх раннього виявлення, зниження рівня вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв, заохочення самозбережувальної поведінки;
упровадження комплексних заходів, спрямованих на розвиток та підтримку репродуктивних технологій, а також підтримку материнства і батьківства;
створення безпечних умов для населення у закладах охорони здоров’я, зокрема для маломобільних гpyп, зокрема шляхом облаштування доступних захисних споруд цивільного захисту;
посилення спроможності системи громадського здоров’я щодо реагування на надзвичайні ситуації біологічного, хімічного, радіаційного та ядерного характеру;
підвищення рівня обізнаності населення щодо шкоди самолікування і використання недоказових методів лікування, а також обізнаності пацієнтів та медичних працівників стосовно прав людини у сфері охорони здоров’я;
забезпечення ефективної профілактики і лікування психічних розладів, зокрема посттравматичного стресового розладу, тривожних і депресивних станів, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.
Очікувані результати:
населенню забезпечено доступ до якісних та безпечних лікарських засобів і медичних виробів у межах державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів;
послуги з охорони психічного здоров’я є доступними, інтегрованими та відповідають потребам населення в умовах війни та повоєнного відновлення;
показники здоров’я населення є наближеними до європейських стандартів, зокрема за показником «середня очікувана тривалість життя»;
рівень обізнаності населення щодо шкоди самолікування та використання недоказових методів лікування, а також обізнаності пацієнтів та медичного персоналу стосовно прав людини у сфері охорони здоров’я підвищено;
система підтримки репродуктивного здоров’я сприяє підвищенню народжуваності, охороні материнства і батьківства.
Операційна ціль 11. Забезпечення права на безпечне довкілля
Реалізація права на безпечне для життя і здоров’я довкілля є невід’ємною складовою забезпечення та захисту екологічних прав людини. Важливе значення для дотримання цього права має належний рівень забезпечення населення якісною і безпечною питною водою для задоволення санітарно-гігієнічних і побутових потреб, а також реалізація права на доступ до екологічної інформації та участь громадськості у прийнятті рішень.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України забезпечення права на безпечне довкілля ускладнилося. Бойові дії призвели до масштабної шкоди довкіллю, включно з руйнуванням природних ландшафтів, забрудненням ґрунтів, водних ресурсів та атмосферного повітря, знищенням екосистем і деградацією лісів. Руйнування об’єктів критичної інфраструктури, пожежі, витоки небезпечних хімічних речовин, обстріли промислових підприємств і нафтобаз спричинили появу нових джерел забруднення, зокрема токсичними речовинами та небезпечними відходами.
За даними Державної екологічної інспекції України, від початку повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну станом на 1 липня 2026 року розраховано розмір шкоди, завданої стосовно земельних, водних ресурсів, морських вод, атмосферного повітря та природно-заповідного фонду, який становить 7 трлн 074 млрд 628 млн 194 тис. гривень.
Крім того, системи водозабезпечення та міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів України зазнали значних руйнувань і пошкоджень, що істотно ускладнило реалізацію права людини на якісну та безпечну питну воду, а також санітарно-епідемічне благополуччя. Залишається критичним питання щодо зростання дефіциту питної води належної якості, обмеження можливостей її споживання та забезпечення водопостачанням територій, які постраждали внаслідок бойових дій.
Катастрофічним за своїми наслідками стали підрив і руйнування Російською Федерацією Каховської гідроелектростанції, а також знищення інших гідроелектростанцій, що призвело до затоплення населених пунктів, зникнення цих водосховищ та виведення з ладу іригаційних мереж. Ці наслідки створюють довгострокові ризики для реалізації права людини на достатній життєвий рівень і право на безпечне для життя та здоров’я довкілля.
Значні обсяги накопичених відходів, недосконалість системи об’єктів управління відходами, а також утворення відходів руйнації внаслідок бойових дій поглиблюють забруднення довкілля та створюють загрозу здоров’ю населення. Ситуацію ускладнюють недостатня ефективність державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища і обмежений рівень екологічної культури населення.
Недоліки у функціонуванні інституційної системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, необхідність забезпечення дієвого захисту екологічних прав людини, а також наслідки повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України та зростання антропогенного впливу на довкілля зумовлюють потребу в поглибленні спеціалізації і регулярному підвищенні кваліфікації працівників правоохоронних органів, прокурорів, суддів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень проти довкілля.
Актуальним залишається забезпечення реалізації права на вільний доступ до інформації про стан довкілля та участь громадськості у прийнятті рішень з питань, що стосуються довкілля, відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Недостатня повнота і доступність інформації про стан довкілля вимагають подальшої модернізації системи державного моніторингу навколишнього природного середовища та посилення інституційної спроможності державних органів у відповідній сфері з метою підвищення прозорості і наближення регулювання до міжнародних стандартів. У цьому контексті потребують удосконалення механізми оцінки впливу на довкілля і стратегічної екологічної оцінки, зокрема в частині своєчасного інформування громадськості, забезпечення доступу до відповідної документації та ефективної участі у процесі прийняття рішень.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема з урахуванням Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», Водної стратегії України на період до 2050 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2022 року № 1134-р, операційного плану реалізації у 2025–2027 роках Водної стратегії України на період до 2050 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2025 року № 1412-р, Державної цільової програми комплексного водозабезпечення територій, які зазнали впливу воєнних дій, на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2024 року № 884-р, Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року № 820-р, Національного плану управління відходами до 2033 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 року № 1353-р, Державної цільової екологічної програми технічної модернізації підприємств водовідведення та очищення стічних вод, що перебувають у державній або комунальній власності, на період до 2034 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2025 року № 1502-р, Концепції Державної цільової соціальної програми покращення питного водопостачання України на період до 2035 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1271-р, Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1777-р, операційного плану заходів з реалізації у 2025–2027 роках Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2025 року № 1356-р.
Вирішення екологічних проблем потребує системного підходу та інтеграції відповідних питань у процес формування і реалізації державної політики в інших сферах. У цьому контексті необхідним є продовження адаптації законодавства України до вимог права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сферах охорони навколишнього природного середовища, захисту довкілля та зміни клімату, а також забезпечення його належного впровадження, що потребуватиме значних системних змін у законодавстві, зокрема його оновлення, удосконалення і створення відповідних інституційних механізмів, формування необхідних технічних передумов.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу (acquis ЄС) у сферах охорони навколишнього природного середовища, захисту довкілля та зміни клімату і належного його впровадження;
удосконалення інституційної системи захисту екологічних прав людини, зокрема державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, поглиблення спеціалізації та забезпечення регулярного підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, прокурорів і суддів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень проти довкілля;
покращення стану водних ресурсів, забезпечення населення якісною питною водою і забезпечення здійснення належного державного моніторингу у сфері питної води та питного водопостачання;
удосконалення системи управління відходами, зокрема забезпечення ефективного поводження з відходами від руйнувань, що утворюються внаслідок бойових дій, з метою їх підготовки до повторного використання та рециклінгу для відновлення країни;
підвищення рівня екологічної культури населення, забезпечення реалізації права на вільний доступ до інформації про стан довкілля та участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, відповідно до Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля;
забезпечення належного врахування результатів стратегічної екологічної оцінки під час розроблення і реалізації документів стратегічного планування та державної регіональної політики;
забезпечення ефективного державного моніторингу стану навколишнього природного середовища, зокрема атмосферного повітря, ужиття заходів для зменшення його забруднення, контролю за рівнями шуму, а також інформування населення про екологічну ситуацію.
Очікувані результати:
підвищено рівень безпеки довкілля для життя і здоров’я людини;
функціонує ефективна інституційна система захисту екологічних прав людини, що включає дієвий державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також належну спеціалізацію і професійну підготовку суддів, прокурорів та працівників правоохоронних органів, що забезпечує ефективне запобігання, виявлення і припинення порушень, які створюють загрозу довкіллю та здоров’ю людини;
досягнуто належного рівня забезпечення населення якісною і безпечною питною водою;
налагоджено управління відходами, що утворюються внаслідок бойових дій;
удосконалено державний моніторинг стану навколишнього природного середовища та забезпечено регулярне інформування населення про екологічну ситуацію, зокрема про якість атмосферного повітря;
зріс рівень екологічної культури населення.
Операційна ціль 12. Захист персональних даних
Захист персональних даних є складовою права на недоторканність особистого і сімейного життя і передбачає гарантування фізичній особі, персональні дані якої обробляються, прав, зокрема, на доступ до своїх персональних даних і отримання інформації про умови надання такого доступу, а також інформації про третіх осіб, яким передаються такі персональні дані, на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, звертатися зі скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до суду, відкликати згоду на обробку персональних даних, знати механізм автоматичної обробки персональних даних.
Вимоги щодо захисту персональних даних мають наскрізний характер. Вони поширюються на всі сфери суспільного життя і є невід’ємною складовою забезпечення та захисту прав і свобод людини. Такі вимоги застосовуються до будь-яких цілей обробки персональних даних, незалежно від володільця чи розпорядника персональних даних, технологій, що використовуються, зокрема технологій штучного інтелекту, а також від мети і засобів їх обробки.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України захист права на приватність і безпечне цифрове середовище набуває критичного значення, оскільки незаконне використання персональних даних може становити безпосередню загрозу життю і безпеці людей, а також національній безпеці України, зокрема, шляхом ідентифікації місця перебування людини, її близьких осіб, кола соціальних контактів, використання інформації для тиску, примусу до співпраці чи інформаційно-психологічних впливів.
Особливо небезпечними є витоки даних про військовослужбовців, працівників розвідувальних та правоохоронних органів, ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, членів їх сімей. Відтак існує необхідність посилення захисту баз персональних даних, особливо тих, які обробляються в складових сектору безпеки і оборони, інших державних органах.
Динамічне збільшення обсягів цифрових даних зумовлює необхідність запровадження додаткових ефективних заходів кібербезпеки та гарантування належного захисту персональних даних. Ці виклики посилюються в умовах активного розвитку та впровадження технологій штучного інтелекту, які дедалі більше впливають на процеси збирання, накопичення, зберігання, обробки, формування, поширення та доступу до інформації. Проблемою залишається накопичення надмірних баз персональних даних, володільцями та/або розпорядниками яких є юридичні особи усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи – підприємці, які обробляють персональні дані.
Відсутність чітко визначених підзаконними нормативно-правовими актами процедур обробки та захисту таких даних призводить до фрагментарності і несистемності у забезпеченні принципів законності та пропорційності. Також проблемою є неправомірна обробка персональних даних, зокрема без належної правової підстави або з порушенням установлених законодавством вимог, що порушує право на повагу приватного життя та створює додаткові ризики витоку і зловживання інформацією. Недостатній рівень обізнаності суб’єктів владних повноважень, суб’єктів господарювання та населення щодо вимог законодавства у сфері захисту персональних даних, прав суб’єктів персональних даних та обов’язків володільців і розпорядників персональних даних негативно впливає на практику обробки персональних даних та ускладнює забезпечення належного рівня їх захисту.
Окремої уваги потребує забезпечення належного рівня захисту персональних даних дітей, а також гарантування конфіденційності інформації про потерпілих (постраждалих) у кримінальних провадженнях, зокрема щодо воєнних злочинів, у тому числі сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України.
Підготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері захисту персональних даних потребують систематичного підходу. Водночас відсутність інституційного механізму незалежного контролю за додержанням права на захист персональних даних ускладнює реалізацію законодавчих гарантій та знижує ефективність запобігання порушенням. Також законодавство України у сфері захисту персональних даних потребує подальшого вдосконалення та приведення у відповідність зі стандартами Ради Європи та актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема із положеннями Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних), а також Директиви (ЄС) 2016/680 Європейського Парламенту та Ради від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних компетентними органами для цілей запобігання, розслідування, виявлення або переслідування за вчинення кримінальних правопорушень або виконання кримінальних покарань і про вільний рух таких даних, а також про скасування Рамкового рішення Ради 2008/977/JHA.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення приведення національного законодавства у сфері захисту персональних даних у відповідність із актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема Регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року;
посилення інституційної спроможності та забезпечення ефективності незалежного контролю за додержанням законодавства у сфері захисту персональних даних відповідно до європейських стандартів;
підвищення рівня обізнаності населення, суб’єктів господарювання та суб’єктів владних повноважень щодо прав і обов’язків у сфері захисту персональних даних з метою забезпечення належної обробки та запобігання порушенням права на повагу до приватного життя;
створення ефективних механізмів для запобігання та протидії неправомірній обробці персональних даних дітей, зокрема розповсюдження фото- та відеоматеріалів без згоди батьків, інших законних представників дитини або самих дітей;
удосконалення системи управління персональними даними для запобігання створенню та зберіганню надмірних баз даних.
Очікувані результати:
забезпечено ефективні механізми реалізації права на захист персональних даних і правовий захист у разі їх порушення з урахуванням ризиків, пов’язаних із цифровізацією та використанням технологій штучного інтелекту;
підвищено рівень обізнаності населення, суб’єктів господарювання та суб’єктів владних повноважень щодо прав і обов’язків у сфері захисту персональних даних;
запроваджено ефективні механізми контролю та гарантії захисту від неправомірного збирання, використання і поширення персональних даних;
підвищено рівень захисту персональних даних дітей;
удосконалено практики обробки та зберігання персональних даних з метою запобігання надмірному збиранню й зберіганню таких даних.
Операційна ціль 13. Забезпечення права на доступ до правосуддя
Право на доступ до правосуддя передбачає можливість безперешкодного звернення до суду для захисту прав, свобод та законних інтересів. Крім того, суб’єкти правовідносин мають право на доступ до передбачених законом позасудових механізмів захисту прав.
Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України реалізація права на доступ до правосуддя для значної кількості осіб ускладнилася. Вимушене припинення роботи частини судів, зміна територіальної підсудності судових справ, масове переміщення осіб, а також ускладнення процесу обліку справ і доступу до інформації про їх розгляд негативно вплинули на можливість осіб своєчасно реалізовувати право на судовий захист.
У зв’язку з цим, актуальним є вдосконалення механізмів визначення та зміни територіальної підсудності судових справ, зокрема шляхом запровадження міжсудового (екстериторіального) автоматизованого розподілу справ з урахуванням чітких критеріїв, установлених законодавством. Такий підхід дасть змогу забезпечити безперервність здійснення правосуддя, рівномірне використання кадрового потенціалу судової системи та своєчасний розгляд справ у разі неможливості роботи окремих судів або істотного ускладнення доступу до них.
В умовах воєнного стану, безпекових загроз, регулярних повітряних тривог, а також перебоїв з енергопостачанням і зв’язком особливої актуальності набуває питання подальшої цифрової трансформації судочинства. Зазначене зумовлює необхідність розширення можливостей дистанційної участі в судових засіданнях, проведення судових засідань у режимі відеоконференції з метою забезпечення доступу до правосуддя.
Функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, електронних кабінетів і механізмів участі в судових засіданнях у режимі відеоконференції створює передумови для реалізації процесуальних прав учасників справи незалежно від їх місця перебування. Водночас безперервність здійснення правосуддя потребує належного технічного й організаційного забезпечення роботи судів.
Гарантування доступу до безоплатної правничої допомоги є одним із ключових елементів реалізації права на доступ до правосуддя для осіб, які мають право на її отримання відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
В умовах дії правового режиму воєнного стану надання такої допомоги ускладнюється внаслідок обмеження можливостей забезпечення її доступності для осіб, які перебувають на територіях ведення бойових дій та тимчасово окупованій території України, що створює додаткові перешкоди в реалізації права на отримання відповідної допомоги, зокрема для осіб похилого віку, осіб з інвалідністю та інших вразливих категорій населення.
Забезпечення ефективності правосуддя передбачає також дотримання розумних строків судового розгляду, наявність дієвих засобів юридичного захисту, на чому наголошено Європейським судом з прав людини у справах «Меріт проти України» (заява № 66561/01) і «Світлана Науменко проти України» (заява № 41984/98).
Крім того, продовжує залишатися актуальною проблема забезпечення своєчасного та повного виконання рішень національних судів, системний характер якої раніше був предметом розгляду Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) та «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13).
Існування цієї проблеми зумовлене недоліками нормативно-правового регулювання та адміністративної практики органів державної влади, які мають системний характер і потребують комплексних законодавчих та інституційних змін. Відповідні заходи поступово впроваджуються в межах виконання плану заходів щодо реалізації Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2027 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2021 року № 210-р.
Окремої уваги потребує забезпечення належного доступу до правосуддя для осіб, які потребують додаткових гарантій такого доступу, дотримання дружнього до дитини підходу в судових і позасудових процедурах, зокрема шляхом реалізації Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2028 роках, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 708-р.
Актуальним залишається питання розвитку системи позасудового врегулювання спорів і підвищення рівня обізнаності населення щодо доступних механізмів альтернативного вирішення спорів. Щодо необхідності вдосконалення відповідних механізмів, зокрема, зазначено в аналітичному звіті Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) «OECD Justice Review of Ukraine: Delivering Better Justice Outcomes for People», опублікованому в червні 2026 року. Недостатній розвиток таких механізмів та низький рівень поінформованості населення про можливості їх використання обмежують доступність альтернативних способів урегулювання спорів. У зв’язку з цим важливим є розвиток механізмів альтернативного вирішення спорів як додаткових способів захисту прав та законних інтересів, що доповнюють судовий захист.
Забезпечення ефективного доступу до правосуддя відповідно до європейських стандартів є невід’ємною складовою реформ у сфері верховенства права та передбачає, зокрема, здійснення комплексу заходів у межах виконання Дорожньої карти з питань верховенства права, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р, спрямованих на зміцнення незалежності, ефективності і доступності системи правосуддя, забезпечення належних процесуальних гарантій та ефективних засобів юридичного захисту.
У цьому контексті приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Європейського Союзу у сфері процесуальних прав підозрюваних та обвинувачених у кримінальному провадженні потребує подальшої імплементації ключових актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) та ефективного застосування відповідних положень на практиці.
Актуальним викликом залишається необхідність формування комплексної системи підтримки потерпілих, що передбачатиме належне інформування про перебіг кримінального провадження та доступ до спеціалізованої допомоги, з урахуванням стандартів і вимог, визначених відповідними актами права Європейського Союзу (acquis ЄС).
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення та розширення можливостей проведення дистанційних судових проваджень, забезпечення ефективних механізмів участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції з урахуванням розвитку цифрових технологій;
удосконалення правових та організаційних механізмів визначення територіальної підсудності судових справ, зокрема шляхом запровадження міжсудового (екстериторіального) автоматизованого розподілу окремих категорій справ, з метою забезпечення безперервного та ефективного здійснення правосуддя;
удосконалення правового регулювання у сфері кримінального і цивільного судочинства та практики його здійснення з метою забезпечення ефективного судочинства відповідно до вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду з прав людини в цій сфері, а також запровадження ефективного засобу захисту у випадках надмірної тривалості судового розгляду відповідно до стандартів Європейського суду з прав людини;
забезпечення своєчасного та повного виконання судових рішень, які набрали законної сили і були звернуті до виконання, зокрема рішень, боржниками за якими є державні органи, державні підприємства, установи та організації, усунення системних причин невиконання або тривалого виконання судових рішень шляхом удосконалення законодавчих, інституційних і фінансових механізмів їх виконання відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини;
забезпечення належного врахування практики Європейського суду з прав людини в діяльності органів судової влади та суддівського врядування з метою підвищення рівня якості правосуддя і запобігання порушенням прав людини, зокрема шляхом належного офіційного перекладу та оприлюднення відповідної практики, підготовки узагальнень такої практики, включення відповідних питань до програм підготовки і навчання суддів, а також систематичного аналізу практики Європейського суду з прав людини для виявлення та усунення недоліків у національній судовій практиці;
розвиток інституту позасудового захисту прав людини і підвищення рівня обізнаності про альтернативні способи вирішення спорів;
приведення законодавства щодо процесуальних прав підозрюваних, обвинувачених та потерпілих у кримінальних провадженнях у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами і забезпечення його належного застосування;
забезпечення дотримання стандартів правосуддя, дружнього до дитини, та процесуальних гарантій для дітей в усіх формах їх взаємодії з системою правосуддя незалежно від їх процесуального статусу, зокрема у кримінальному, цивільному та адміністративному судочинстві, у провадженнях в справах про адміністративні правопорушення, а також у відповідних позасудових процедурах;
посилення спроможності системи надання безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги з метою підвищення її доступності та якості, зокрема для осіб, які потребують додаткових гарантій доступу до правосуддя;
підвищення рівня цифрової грамотності учасників судових проваджень та інших учасників відповідних правовідносин, зокрема з метою забезпечення ефективної участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Очікувані результати:
забезпечено право кожного на доступ до правосуддя, здійснення його в розумні строки з урахуванням міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
підвищено сталість функціонування судової системи, зокрема шляхом розвитку дистанційного судочинства та вдосконалення механізмів визначення територіальної підсудності судових справ;
розвинено альтернативні методи вирішення спорів, підвищено рівень правової обізнаності населення щодо можливостей їх застосування;
забезпечено відповідність національного законодавства та практики у сфері процесуальних прав у кримінальному провадженні міжнародним, зокрема європейським, стандартам, у тому числі щодо прав підозрюваних, обвинувачених та потерпілих;
підвищено ефективність виконання судових рішень і посилено гарантії своєчасного та повного їх виконання, зокрема рішень, боржниками за якими є державні органи, державні підприємства, установи, організації;
забезпечено належний доступ до правосуддя для осіб, які потребують додаткових гарантій такого доступу, зокрема шляхом упровадження дружнього до дитини підходу в судових процедурах, а також забезпечено відповідні гарантії захисту прав та інтересів таких осіб у позасудових процедурах;
забезпечено доступ до своєчасної і якісної безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, зокрема для осіб, які потребують додаткових гарантій доступу до правосуддя;
забезпечено опанування учасниками судових проваджень та іншими учасниками відповідних правовідносин необхідних цифрових навичок для ефективного користування електронними сервісами судової влади, у тому числі інструментами дистанційної участі в судових засіданнях.
Операційна ціль 14. Запобігання та протидія дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості, дотримання прав ЛГБТІК+
Запобігання та протидія дискримінації передбачає вжиття заходів щодо недопущення будь-яких форм нерівного ставлення та обмеження прав і свобод осіб за ознаками статі, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, а також усунення наслідків такої дискримінації і забезпечення рівності в усіх сферах суспільного життя.
Окремої уваги потребує посилення захисту прав і свобод осіб, які є особливо вразливими до проявів дискримінації, зокрема осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, осіб з інвалідністю тощо.
Мова ворожнечі та кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості (ненависті) потребують комплексного реагування з метою гарантування поваги до гідності кожної людини відповідно до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема Рамкового рішення Ради 2008/913/JHA від 28 листопада 2008 року про боротьбу з деякими формами та проявами расизму і ксенофобії засобами кримінального права та Директиви Ради 2000/43/ЄС від 29 червня 2000 року про імплементацію принципу однакового ставлення до осіб незалежно від расового або етнічного походження.
Актуальними в зазначених сферах залишаються такі проблемні питання:
запобігання та протидія дискримінації – потреба у подальшому вдосконаленні механізмів забезпечення захисту від дискримінації, зокрема в частині впровадження адміністративної відповідальності за такі правопорушення, і необхідність створення системи збору, обробки, аналізу, обміну та оприлюднення дезагрегованих даних про такі випадки;
протидія мові ворожнечі – необхідність вдосконалення правового регулювання механізмів захисту від мови ворожнечі, зокрема в цифровому середовищі, та посилення міжінституційної координації в її виявленні і протидії мові ворожнечі;
кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості (ненависті) – потреба у подальшому вдосконаленні кримінально-правових механізмів реагування, зокрема щодо належного встановлення та врахування мотиву нетерпимості (ненависті) працівниками правоохоронних органів, а також упровадження уніфікованих підходів до розслідування і розгляду таких справ.
Положення законодавства України про кримінальну відповідальність, які підлягають застосуванню правоохоронними органами в частині кваліфікації діянь, що містять ознаки мови ворожнечі, не повною мірою забезпечують належне охоплення всіх її проявів з огляду на постійний розвиток суспільних відносин та ускладнення їх правового регулювання.
Окремим проблемним аспектом залишається відсутність спеціальних процесуальних механізмів розгляду справ про дискримінацію, що ускладнює доступ потерпілих осіб до правосуддя. Крім того, положення національного законодавства потребують гармонізації з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема в частині розподілу тягаря доказування у справах про дискримінацію відповідно до положень Директиви Ради 2004/113/ЄС від 13 грудня 2004 року про імплементацію принципів рівності чоловіків і жінок у доступі до товарів і надання послуг. Такі зміни спрямовані на усунення процесуальних лакун, які можуть перешкоджати ефективному захисту від дискримінації.
Окремої уваги в частині захисту потерпілих від дискримінації, мови ворожнечі та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) заслуговує забезпечення їх доступу до безоплатної вторинної правничої допомоги стосовно питань, пов’язаних із захистом їх прав і законних інтересів.
ЛГБТІК+ залишаються однією із груп з підвищеним ризиком дискримінації, мови ворожнечі та інших проявів нетерпимості (ненависті). Сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, гендерне самовираження та статеві ознаки (характеристики) потребують більш чіткого й послідовного відображення в законодавстві, зокрема у положеннях, що регулюють відповідальність за кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості, та в механізмах захисту від дискримінації. Крім того, зберігаються проблеми, пов’язані з недостатньою обізнаністю ЛГБТІК+ щодо механізмів захисту своїх прав, недостатнім рівнем довіри до органів державної влади та наявних механізмів захисту прав, побоюваннями щодо стигматизації тощо. Унаслідок цього значна частина постраждалих не звертається по допомогу, навіть за наявності передбачених законодавством підстав для захисту своїх прав.
Потребують подальшого вдосконалення механізми доступу ЛГБТІК+ до соціального захисту, адміністративних, соціальних, медичних, освітніх та інших послуг, правничої допомоги.
З огляду на необхідність забезпечення ефективного механізму захисту від дискримінації особливого значення набуває належна інституційна спроможність національного органу з питань рівності. Посилення інституційної спроможності Уповноваженого як національного органу з питань рівності, зокрема забезпечення належного обсягу його повноважень, достатніх людських, фінансових і технічних ресурсів та гарантій його незалежності, є важливою складовою виконання Україною зобов’язань у сфері європейської інтеграції, зокрема з урахуванням положень Директиви Ради (ЄС) 2024/1499 від 7 травня 2024 року щодо стандартів для органів з питань рівності у сфері рівного ставлення до осіб незалежно від їхнього расового чи етнічного походження, рівного ставлення у питаннях зайнятості та професійної діяльності незалежно від релігії чи переконань, інвалідності, віку чи сексуальної орієнтації, рівного ставлення до жінок і чоловіків у питаннях соціального забезпечення та у доступі до товарів і послуг та їх наданні, а також про внесення змін до Директив 2000/43/ЄС та 2004/113/ЄС, Директиви (ЄС) 2024/1500 Європейського Парламенту та Ради від 14 травня 2024 року щодо стандартів для органів з питань рівності у сфері рівного ставлення та рівних можливостей між жінками та чоловіками у питаннях зайнятості та професійної діяльності, а також про внесення змін до Директив 2006/54/ЄС та 2010/41/ЄС.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення законодавства України у сфері запобігання та протидії дискримінації, мові ворожнечі та кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості (ненависті) відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
створення та розвиток механізмів збирання, оброблення, аналізу, обміну та оприлюднення дезагрегованих даних про випадки та прояви дискримінації з посиленням міжвідомчої та міжсекторальної координації і взаємодії, забезпеченням доступності таких даних;
забезпечення участі національного органу з питань рівності у формуванні та функціонуванні системи збирання, дезагрегації, аналізу та використання даних про дискримінацію, зокрема за захищеними ознаками і сферами суспільних відносин, з метою оцінювання стану забезпечення рівності, виявлення проявів дискримінації та підготовки відповідних рекомендацій відповідно до Директиви Ради (ЄС) 2024/1499 від 7 травня 2024 року, а також Директиви (ЄС) 2024/1500 Європейського Парламенту та Ради від 14 травня 2024 року;
забезпечення ефективності механізмів юридичного захисту від дискримінації в судових та адміністративних провадженнях;
удосконалення системи обліку кримінальних правопорушень на ґрунті нетерпимості (ненависті) та мови ворожнечі, а також забезпечення належного розслідування і притягнення до відповідальності за такі правопорушення;
підвищення рівня обізнаності населення, зокрема ЛГБТІК+, щодо механізмів захисту прав у сфері запобігання та протидії дискримінації, мови ворожнечі і кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), а також сприяння формуванню толерантного і недискримінаційного суспільного середовища;
розвиток інституційної спроможності органів державної влади, органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії дискримінації, а також належного реагування на правопорушення, пов’язані з насильством на ґрунті нетерпимості (ненависті) та мовою ворожнечі;
запровадження проходження навчання для працівників правоохоронних органів і суддів щодо розслідування та розгляду кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) із застосуванням підходів, орієнтованих на потерпілих, відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечення прав осіб, які є потерпілими від дискримінації та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), на доступ до безоплатної вторинної правничої допомоги з питань захисту їх порушених прав і законних інтересів;
забезпечення систематичного виявлення, фіксації та належного, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), а також належної правової оцінки таких правопорушень відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів.
Очікувані результати:
забезпечено доступ кожній особі до дієвих засобів попередження, реагування та захисту від дискримінації;
підвищено рівень довіри осіб, які зазнали дискримінації або кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), зокрема ЛГБТІК+, до органів державної влади та правозахисних механізмів, зменшено рівень стигматизації і латентності таких правопорушень;
забезпечено функціонування ефективної системи реагування та протидії проявам дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості (ненависті) (зокрема, расизму та ксенофобії);
забезпечено функціонування узгодженого міжвідомчого механізму формування та аналізу дезагрегованих даних про дискримінацію, мову ворожнечі та кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості (ненависті), який забезпечує розмежування повідомлених і встановлених компетентними органами випадків, відображення результатів, реагування на них, захист конфіденційної інформації та доступність знеособленої узагальненої статистичної інформації відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечено особам, які є потерпілими від дискримінації та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), реальний доступ до своєчасної та якісної безоплатної вторинної правничої допомоги з питань захисту їх порушених прав і законних інтересів;
застосовано працівниками правоохоронних органів та суддями унормовані підходи щодо розслідування і розгляду кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) відповідно до практики Європейського суду з прав людини та міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечено потерпілим від дискримінації, мови ворожнечі та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) доступ до ефективних механізмів підтримки і захисту.
Операційна ціль 15. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству
Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків передбачає усунення обмежень чи привілеїв за ознакою статі та створення рівних умов для реалізації рівних прав, подолання соціальних бар’єрів і гендерних стереотипів, які перешкоджають жінкам і чоловікам рівною мірою брати участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Протидія сексуальним домаганням, насильству за ознакою статі, сексуальному насильству та домашньому насильству полягає у створенні безпечного середовища для всіх осіб незалежно від їх статі та вжиття всіх передбачених законом заходів для притягнення винних осіб до відповідальності.
Прагнучи досягти кращих міжнародних, зокрема європейських, стандартів рівності, Україна системно оновлює національне законодавство з питань забезпечення рівності жінок і чоловіків. Дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків залишається одним із пріоритетів державної політики на шляху до досягнення сталого розвитку. За даними Global Gender Gap Report 2025, Україна покращила свій результат на одну позицію порівняно з 2024 роком і посіла 62-ге місце серед 148 країн із балом 0,730.
Водночас усупереч ужитим заходам, Україна у період збройної агресії Російської Федерації стикається з додатковими викликами у впровадженні принципів гендерної рівності, зумовленими, зокрема, зростанням соціально-економічної вразливості.
Рівень врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час формування та реалізації державної політики у сфері безпеки, оборони і гуманітарної допомоги залишається недостатнім. Жінки і надалі обмежено представлені у процесах ухвалення рішень, що знижує ефективність та інклюзивність таких процесів.
Забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти, соціально-економічній та інших сферах, а також подолання системних бар’єрів і гендерних стереотипів здійснюється, зокрема, шляхом реалізації та виконання: Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2022 року № 752-р; операційного плану заходів з реалізації у 2025–2027 роках Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 травня 2025 року № 439-р; Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2023 року № 815-р; операційного плану заходів з реалізації у 2026–2028 роках Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2026 року № 504-р; Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 року № 1163-р; операційного плану заходів на 2025–2027 роки з реалізації Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2025 року № 260-р; Національного плану дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 214-р.
Також подальших зусиль вимагає забезпечення практичної реалізації Закону України від 20 листопада 2024 року № 4067–IX «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій», зокрема щодо функціонування механізму визнання осіб постраждалими, надання невідкладних проміжних репарацій та доступу постраждалих осіб до послуг з урахуванням їх потреб.
Домашнє насильство, насильство за ознакою статі та сексуальне насильство залишаються критичними проблемами в Україні, а доступ до своєчасних якісних та інклюзивних послуг для постраждалих – ускладненим. Попри зростання ефективності розслідування, висока латентність цих правопорушень, зумовлена, зокрема, недовірою постраждалих до правоохоронних органів і судової системи, недостатнім рівнем обізнаності щодо механізмів захисту та порядку звернення, а також стигматизацією і ризиками повторної віктимізації, суттєво ускладнює цей процес.
Викликом залишається недостатня координація та взаємодія між суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, розпорошення зусиль і дублювання функцій, що знижує результативність відповідної діяльності.
Ще однією проблемою є насильство у цифровому просторі, що може проявлятися, зокрема, в основних формах кібернасильства (кібердомагання, кіберпереслідування, кіберфлешингу та кіберпідбурювання до насильства чи ненависті), які непропорційно впливають на жінок, особливо дівчат, і чоловіків. Складність протидії цим правопорушенням зумовлена наявністю прогалин у правовому регулюванні та недостатньою ефективністю механізмів реагування і притягнення винних осіб до відповідальності.
Суттєвим і вкрай чутливим питанням залишається забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та недискримінації в секторі безпеки і оборони України. Особливості проходження служби у складових цього сектора, зокрема встановлена субординація, система підпорядкування та влада командира, зумовлюють випадки неповідомлення особою, яка зазнала дискримінації, сексуальних домагань чи насильства за ознакою статі тощо, про такий факт через побоювання настання негативних наслідків для подальшого проходження служби. Недостатня розвиненість спеціалізованих механізмів запобігання та реагування на такі факти, адаптованих до особливостей служби у складових сектору безпеки і оборони, а також недостатність програм підтримки постраждалих, чітких алгоритмів реагування та превентивних заходів спричиняють значний рівень латентності таких правопорушень.
Водночас з метою приведення національного законодавства у відповідність із європейськими стандартами та актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема, необхідно забезпечити ефективну імплементацію та реалізацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами та Директиви (ЄС) 2024/1385 Європейського Парламенту та Ради про протидію насильству над жінками та домашньому насильству, зокрема шляхом посилення захисту постраждалих через індивідуальну оцінку потреб і надання послуг з підтримки, а також розвитку механізмів запобігання та протидії насильству, учиненого, зокрема, в цифровому просторі.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
створення умов для забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті управлінських рішень в усіх сферах життєдіяльності суспільства та розвитку жіночого лідерства;
забезпечення застосування комплексних механізмів моніторингу та оцінки політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
удосконалення законодавства України відповідно до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьби з цими явищами;
забезпечення доступності допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, сексуального насильства, у тому числі пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, зокрема через розвиток і моніторинг функціонування національної системи підтримки постраждалих, зокрема, відповідно до кращих європейських стандартів та практик;
посилення інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, сексуальному насильству і забезпечення їх ефективної співпраці і взаємодії;
розроблення та впровадження ефективних механізмів запобігання, протидії та реагування на факти дискримінації, сексуальних домагань і насильства за ознакою статі тощо у складових сектору безпеки і оборони, включаючи безпечні та конфіденційні канали повідомлення, неупереджений розгляд повідомлень, захист від переслідування у зв’язку зі зверненням та надання комплексної підтримки постраждалим;
підвищення рівня обізнаності населення щодо форм, проявів і наслідків домашнього насильства, насильства за ознакою статі, сексуального насильства та забезпечення належного інформування про механізми їх запобігання, виявлення, реагування та доступу до допомоги постраждалим особам, у тому числі від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України;
створення умов для зменшення впливу стереотипних уявлень про соціальні ролі жінок і чоловіків та забезпечення гендерної рівності, зокрема у сфері доглядової праці, у тому числі через розвиток доступної доглядової інфраструктури і системи соціальних послуг, а також через популяризацію спільного розподілу виконання сімейних та доглядових обов’язків між жінками і чоловіками.
Очікувані результати:
створено умови рівного доступу жінкам і чоловікам до участі у прийнятті управлінських рішень в усіх сферах життєдіяльності суспільства;
забезпечено врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у формуванні та реалізації державної політики, зокрема в умовах воєнних і повоєнних трансформацій;
імплементовано в національне законодавство механізми у сфері запобігання насильству за ознакою статі, домашньому насильству та боротьби із цими явищами, у тому числі відповідно до кращих європейських стандартів і практик;
забезпечено міжвідомчу координацію та взаємодію суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання і протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству, а також запроваджено орієнтований на постраждалих підхід до запобігання, раннього виявлення та реагування на різні форми та прояви насильства;
посилено механізми запобігання, повідомлення, реагування та захисту постраждалих від дискримінації, сексуальних домагань і насильства за ознакою статі у складових сектору безпеки і оборони;
ужито заходів щодо розширення економічних можливостей жінок і чоловіків, зменшення розриву у сфері доглядової праці та нерівності у розподілі сімейних обов’язків;
забезпечено своєчасність, підвищено якість, доступність надання допомоги постраждалим особам від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, сексуального насильства, у тому числі пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України;
підвищено рівень обізнаності населення щодо форм, проявів і наслідків домашнього насильства, насильства за ознакою статі, сексуального насильства, у тому числі пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, а також забезпечено поінформованість про механізми їх запобігання, виявлення, реагування та доступу постраждалих осіб до необхідної допомоги.
Операційна ціль 16. Забезпечення та захист прав дитини
Реалізація прав дитини передбачає створення безпечного та сприятливого середовища для повноцінного розвитку і самореалізації кожної дитини, зокрема шляхом формування ефективної, узгодженої державної політики у сфері захисту прав дитини, що ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Виконуючи міжнародні, зокрема європейські, зобов’язання у сфері прав дитини Україна послідовно вживає заходів щодо ефективності національної політики у цій сфері, зокрема шляхом удосконалення законодавства у сфері захисту прав дітей, впровадження дієвих механізмів забезпечення реалізації прав та законних інтересів дітей.
Водночас збройна агресія Російської Федерації проти України суттєво ускладнила реалізацію прав дитини та призвела до безпрецедентного зростання масштабів і форм їх порушень.
Зафіксовано численні грубі порушення прав дітей, зокрема вбивства, поранення, викрадення, катування, сексуальне насильство, вербування та використання дітей у воєнних діях представниками держави-агресора. Одним із найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених щодо українських дітей, є їх депортація або примусове переміщення.
Актуальним викликом є недостатність правових механізмів доступу та захисту прав і законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які були переміщені за кордон з метою евакуації під час дії воєнного стану в Україні. У зв’язку з цим існує ризик прийняття іноземними органами рішень щодо правового статусу та влаштування евакуйованих за межі України дітей без належної взаємодії з компетентними органами України. Тож необхідним є вироблення дієвих інструментів щодо забезпечення можливостей доступу до дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які були переміщені за кордон з метою евакуації під час дії воєнного стану в Україні, реалізації заходів для повернення таких дітей в Україну, їх возз’єднання з сім’єю або влаштування в сімейні форми виховання, усиновлення.
Нагальною залишається проблема ефективного запобігання та протидії випадкам порушення прав дітей як у системі закладів інституційного догляду та виховання, так і в сімейних формах виховання, у тому числі і біологічних сім’ях, зокрема унаслідок дій або бездіяльності батьків чи інших законних представників. Такі порушення проявляються у неналежних умовах проживання, догляду та виховання, відсутності достатніх механізмів забезпечення гарантій захисту від насильства, жорстокого поводження чи експлуатації з боку батьків, інших законних представників, а також керівників і персоналу закладів для дітей. Залежно від форми виховання вирішення проблем потребує диференційованого підходу. Такі виклики потребують як системного розвитку процесу деінституціоналізації, так і посилення превентивних заходів та соціальної підтримки сімей для гарантування права кожної дитини на безпечне зростання в сімейному оточенні.
Недостатній рівень координації та взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування ускладнює своєчасне і комплексне реагування на потреби дітей у кризових ситуаціях. Процедури реагування на випадки порушення прав дитини залишаються надмірно складними та тривалими, що знижує ефективність захисту прав дітей та зумовлює потребу у впровадженні орієнтованих на дитину підходів в адміністративних і судових процесах, а також доступних і дієвих позасудових механізмів захисту.
Системною проблемою залишається невиконання або тривале виконання рішень національних судів у справах про повернення дітей в державу їх постійного проживання та встановлення порядку спілкування з дітьми та участі у їх вихованні. Європейський суд з прав людини неодноразово констатував такі порушення, що свідчить про структурні недоліки механізмів виконання судових рішень і надмірну тривалість адміністративних процедур, що обмежує реалізацію права дитини на сімейне життя відповідно до міжнародних стандартів.
З огляду на зазначене Україна потребує подальшого системного удосконалення державної політики у сфері захисту прав дітей, зокрема реалізації та виконання рекомендацій Комітету ООН з прав дитини; національного плану превентивних заходів щодо припинення та запобігання грубим порушенням прав дітей в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 березня 2024 року № 256-р; Стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки та операційного плану заходів на 2024–2026 роки з її реалізації, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 року № 1201-р; Національної молодіжної стратегії до 2030 року, затвердженої Указом Президента України від 12 березня 2021 року № 94/2021; Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та операційного плану заходів з її реалізації у 2025–2028 роках, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 708-р.
У цьому контексті необхідною є ефективна імплементація Європейської гарантії для дітей в Україні, реалізація Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1558 «Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні», та виконання плану заходів з реалізації Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2026 року № 320-р, які розроблено на виконання Рекомендації Ради (ЄС) 2021/1004 від 14 червня 2021 року про встановлення Європейської гарантії для дітей.
Також є необхідним продовження приведення законодавства України у сфері захисту прав дитини у відповідність із актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема з урахуванням положень Повідомлення Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо Стратегії ЄС з прав дитини від 24 березня 2021 року COM(2021) 142 final, Рекомендації Комісії (ЄС) 2024/1238 від 23 квітня 2024 року щодо розробки та зміцнення комплексних систем захисту дітей у найкращих інтересах дитини.
Окремим викликом є забезпечення прав дітей, які депортовані або примусово переміщені, або перебувають під ризиком депортації та/або примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та осіб з їх числа.
Наявна система повернення дітей потребує суттєвого посилення на всіх етапах – від розшуку та встановлення місцезнаходження до реінтеграції та довгострокового соціального супроводу.
Процес повернення кожної такої дитини є надзвичайно складним, багаторівневим і потребує скоординованої міжвідомчої взаємодії. Тисячі дітей зазнали примусової зміни ідентичності, русифікації та асиміляції, перебувають в умовах інформаційної ізоляції, позбавлені можливості підтримувати сімейні зв’язки, стосовно них вчиняється незаконне усиновлення, зокрема на території Російської Федерації. При цьому встановлення достовірної кількості таких дітей ускладнюється відмовою держави-агресора надавати інформацію та співпрацювати з міжнародними організаціями.
Кожен випадок повернення дитини має індивідуальний характер і потребує персоналізованого, ситуаційно зумовленого підходу із урахуванням віку, стану здоров’я, психоемоційного стану, обставин переміщення та наявності родичів або законних представників дитини. Водночас дефіцит кваліфікованих фахівців у сфері психологічної, соціальної та педагогічної підтримки, а також недостатній розвиток системи комплексної психосоціальної допомоги знижують ефективність реінтеграції дітей.
Важливим є продовження тісної взаємодії державних і недержавних інституцій, міжнародних організацій і партнерів щодо виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України дітей, а також документування відповідних злочинів стосовно дітей і сприяння притягненню винних осіб до відповідальності за національним та міжнародним правом.
Потребує вжиття подальших заходів щодо консолідації міжнародних зусиль у питаннях примушення держави-агресора до безумовного та якнайшвидшого повернення всіх дітей, які депортовані, примусово переміщені внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також забезпечення реалізації права на повернення на підконтрольну Україні територію дітей, які перебувають під ризиком депортації, примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, надання повної і достовірної інформації про загальну кількість, місце перебування, стан здоров’я, правовий статус таких дітей, у тому числі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення безперешкодного доступу до таких дітей.
Також є необхідним забезпечення ефективного розслідування порушень прав дітей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі фактів незаконного переміщення або депортації дитини, невиправданої затримки репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях, зміни її імені, громадянства України, національної і громадянської ідентичності, незаконного усиновлення дитини, взяття її під опіку / піклування громадянами Російської Федерації, інших держав, притягнення до відповідальності винних осіб.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
ужиття заходів, спрямованих на протидію порушенням прав дитини внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, захист прав і законних інтересів дітей в умовах збройного конфлікту та у відбудовний період, а також побудову стійкого майбутнього дітей в Україні;
забезпечення належного захисту прав і комплексної підтримки дітей, які перебувають у системі закладів інституційного догляду та виховання, сімейних формах виховання, у тому числі біологічних сім’ях, та потребують захисту і підтримки;
посилення комплексної системи запобігання, виявлення, реагування та моніторингу всіх форм насильства щодо дітей, орієнтованої на їх права та найкращі інтереси, зокрема щодо протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству, недбалому ставленню, експлуатації, булінгу, насильству в онлайн-середовищі, торгівлі дітьми та їх вербуванню до незаконної діяльності в інституційному, сімейному, освітньому та цифровому середовищах;
гарантування створення інтегрованої системи захисту дітей шляхом міжвідомчої співпраці, стандартизованих механізмів перенаправлення та ведення випадків, а також відповідального використання дезагрегованих даних для виявлення, захисту та підтримки дітей, які перебувають у вразливих ситуаціях, відповідно до кращих міжнародних практик, стандартів ЄС;
забезпечення ефективної реалізації реформи деінституціалізації шляхом переходу від інституційного догляду до сімейних форм виховання та послуг на рівні громади з метою забезпечення права кожної дитини зростати в сімейному середовищі, а також удосконалення збирання і забезпечення доступності якісних, достовірних, дезагрегованих та актуальних даних про дітей, які перебувають в інституційному догляді, а також отримують сімейний догляд і послуги на рівні громади;
запобігання потраплянню дітей у складні життєві обставини та гарантування ефективного захисту їх життя і здоров’я у разі виникнення таких обставин;
забезпечення ефективного захисту прав і безпеки дітей у цифровому середовищі;
підвищення рівня обізнаності населення, зокрема дітей, батьків або інших законних представників дитини, про заходи та послуги, якими вони можуть скористатися для захисту прав і найкращих інтересів дитини;
забезпечення дотримання та врахування найкращих інтересів дитини під час ухвалення рішень, які її безпосередньо стосуються, зокрема в адміністративних, судових і позасудових процедурах;
запобігання втягненню дітей у протиправну діяльність, їх вербуванню та експлуатації, а також забезпечення належного захисту прав дітей, які постраждали від таких дій;
підвищення професійної спроможності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників судової системи та інших суб’єктів, залучених до роботи з дітьми, а також розвиток інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері практичного забезпечення і захисту прав дитини та реалізації принципу найкращих інтересів дитини;
розроблення та впровадження законодавчих та інституційних змін, спрямованих на розв’язання проблеми невиконання рішень національних судів у справах про повернення дітей в державу їх постійного проживання та встановлення порядку спілкування з дітьми та участі у їх вихованні;
вироблені дієві інструменти щодо забезпечення можливості доступу до дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які були переміщені за кордон з метою евакуації під час дії воєнного стану в Україні, реалізації заходів для повернення таких дітей в Україну, їх возз’єднання з сім’єю або влаштування в сімейні форми виховання, усиновлення, забезпечення реінтеграції таких дітей;
зміцнення інституційної спроможності уповноважених органів, які забезпечують пошук, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграцію дітей, депортованих або примусово переміщених, або які перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення та осіб з їх числа внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпечення ефективної координації між ними;
розвиток міжнародного співробітництва з урядами іноземних держав, міжнародними організаціями, партнерами з метою сприяння пошуку та поверненню дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, а також дітей, які перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення, або осіб з їх числа, а також сприяння залученню громадських організацій до цього процесу;
забезпечення системного документування порушення прав дітей під час їх депортації та примусового переміщення, а також фактів депортації та примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;
забезпечення належного рівня супроводу та реінтеграції депортованих або примусово переміщених дітей, або дітей, які перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення, та осіб з їх числа внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Очікувані результати:
забезпечено кожній дитині безпечне та сприятливе середовище для розвитку та самореалізації, у тому числі в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України та повоєнного відновлення;
забезпечено функціонування ефективної системи виявлення, розшуку, повернення, реінтеграції та довгострокової комплексної підтримки депортованих або примусово переміщених дітей, а також дітей, які перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення, або осіб з їх числа;
посилено міжнародну та міжвідомчу взаємодію з питань повернення депортованих або примусово переміщених дітей, а також дітей, які перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення, або осіб з їх числа, а також забезпечено документування злочинів стосовно дітей, вчинених у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, сприяння притягненню винних осіб до відповідальності за злочини стосовно дітей;
запроваджено ефективні, скоординовані та своєчасні механізми реагування на порушення прав дитини, з урахуванням орієнтованого на дитину підходу в адміністративних, судових і позасудових процедурах;
гарантовано доступ кожній дитині, яка постраждала внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, до комплексної психологічної, освітньої та соціальної підтримки із урахуванням її індивідуальних потреб;
забезпечено системне врахування думки дитини під час прийняття рішень, які безпосередньо стосуються її прав та інтересів, із урахуванням її віку та стану здоров’я, виходячи з обставин і найкращих інтересів дитини;
забезпечено подальший розвиток і ресурсне забезпечення процесу деінституціоналізації системи догляду та виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зменшено кількість дітей, які перебувають у закладах інституційного догляду та виховання, розширено можливості для виховання дітей у сімейному оточенні та отримання послуг на рівні громади.
Операційна ціль 17. Забезпечення прав осіб з інвалідністю
Забезпечення прав осіб з інвалідністю передбачає створення умов для повної та рівноправної реалізації їх прав і можливостей, ведення незалежного способу життя, залучення до місцевої спільноти та участі в суспільному житті шляхом усунення бар’єрів і забезпечення рівного доступу до освіти, праці, охорони здоров’я, соціальних послуг, суду та інших сфер.
Особи з інвалідністю продовжують стикатися із системними порушеннями принципу недискримінації у повсякденному житті, що виражається в обмеженому доступі до необхідних послуг за місцем проживання / перебування, об’єктів фізичного оточення, освіти, праці, інформації та культурного життя, транспортної інфраструктури тощо. Окремою проблемою є неврегульованість порядку використання доступних форматів та інформаційно-комунікаційних технологій під час надання публічних послуг особам з інвалідністю, зокрема особам із сенсорними, інтелектуальними і психічними порушеннями.
Недостатньо ефективними є процедури залучення осіб з інвалідністю до процесів ухвалення рішень щодо їх прав та інтересів на державному та місцевому рівнях.
Опіка і піклування досі залишаються основними передбаченими законодавством механізмами представництва та захисту прав забезпечення прав осіб, визнаних судом недієздатними, та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, що може обмежувати можливості самостійного здійснення ними своїх прав. Потребує вдосконалення механізм визначення обсягу дієздатності і порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав таких осіб. Важливим є запровадження альтернативних опіці та піклуванню механізмів підтримки таких осіб та забезпечення їх права на незалежне життя. Суттєвим бар’єром для реалізації прав осіб з інвалідністю залишаються суспільні стереотипи, зокрема щодо осіб з інтелектуальними та психічними порушеннями.
Збройна агресія Російської Федерації проти України загострила і до цього невирішені проблеми та спричинила появу нових викликів, серед яких відсутність доступних захисних споруд цивільного захисту та інклюзивних планів евакуації, недостатність місць тимчасового і постійного проживання для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, які були евакуйовані або перемістилися із територій бойових дій. Підготовка проєктів відбудови та повоєнного відновлення України, а також реалізація гуманітарних місій повинні враховувати принцип доступності.
Серед ключових проблем у реалізації права на працю відзначаються незахищеність осіб з інвалідністю від ізольованих форматів праці, а також залучення до незадекларованої праці, що не завжди передбачає належну оплату праці; необхідність упровадження розумного пристосування та інклюзивних практик для осіб з інвалідністю.
Крім того, національне законодавство, політики та практика потребують подальшого узгодження з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) щодо прав осіб з інвалідністю. Додаткові зусилля України мають бути спрямовані на повну імплементацію Конвенції про права осіб з інвалідністю та виконання рекомендацій Комітету Організації Об’єднаних Націй з прав осіб з інвалідністю.
З метою виконання євроінтеграційних зобов’язань слід і надалі вживати системних заходів до ефективної реалізації та виконання: Стратегії реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за повнолітніми особами з інвалідністю та особами старшого віку до 2034 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2024 року № 1315-р, а також операційного плану заходів з її реалізації у 2025–2027 роках, затвердженого зазначеною постановою; Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 366-р; Плану заходів на 2025–2026 роки з реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2025 року № 374-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення відповідності національного законодавства міжнародним та європейським стандартам, зокрема шляхом упровадження механізму оцінювання функціонування особи з урахуванням біопсихосоціальної моделі у соціальній, освітній сферах, сфері зайнятості, сфері фізичної культури та спорту;
забезпечення відповідно до міжнародних та європейських стандартів прав осіб з інвалідністю на рівні з іншими в усіх аспектах життя та доступу до підтримки під час реалізації своєї правосуб’єктності з метою недопущення їх порушення;
посилення заходів евакуації осіб з інвалідністю з територій можливих бойових дій і територій, на яких ведуться бойові дії, а також забезпечення їм доступу до тимчасового та постійного житла і комплексу соціальних послуг на рівні територіальних громад;
забезпечення особам з інвалідністю доступу на рівні з іншими до об’єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку, а також інших об’єктів і послуг;
удосконалення наявних механізмів для отримання особами з інвалідністю якісних соціальних, реабілітаційних, медичних, освітніх та інших послуг з урахуванням їх індивідуальних потреб та принципу територіальної доступності;
забезпечення доступності публічних послуг для осіб з інвалідністю шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, а також доступних форматів (жестова мова, шрифт Брайля, спрощена мова, формат легкого читання, аудіоопис, титрування, тактильні, додаткові та альтернативні засоби комунікації тощо);
упровадження методології періодичного системного оцінювання потреб осіб з інвалідністю в соціальному захисті та інших сферах життєдіяльності на місцевому, регіональному і національному рівні із подальшим використанням результатів такого оцінювання для адаптації державних та місцевих програм;
сприяння доступу до безоплатної правничої допомоги для осіб з інвалідністю, включно з особами з інтелектуальними і психічними порушеннями, зокрема у справах щодо поновлення цивільної дієздатності;
забезпечення реалізації права осіб з інвалідністю на розумне пристосування у сфері зайнятості та праці і підтримки роботодавців щодо облаштування доступного робочого місця для осіб з інвалідністю та забезпечення здорових і безпечних умов праці;
упровадження системи підтримки незалежного життя шляхом забезпечення повнолітнім особам з інвалідністю, серед іншого, доступу до соціального супроводу, комплексу необхідних послуг, зокрема послуги особистої допомоги (персонального асистента) та підтриманого проживання;
сприяння інтеграції в суспільство, залученості до місцевої спільноти, у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, фізичній та психологічній реабілітації осіб з інвалідністю шляхом залучення до адаптивного спорту, заходів культурного і громадського спрямування;
підвищення рівня обізнаності населення, роботодавців, суб’єктів надання послуг (зокрема, адміністративних, правничих, освітніх, соціальних, реабілітаційних, медичних) з питання інвалідності з метою подолання стереотипів щодо осіб з інвалідністю, у тому числі осіб з порушеннями інтелектуального розвитку та психосоціальними проблемами.
Очікувані результати:
запроваджено ефективні механізми реалізації права осіб з інвалідністю на незалежне проживання та підтримане прийняття рішень;
створено безбар’єрне освітнє середовище для осіб з інвалідністю;
забезпечено доступ до публічних послуг для осіб з інвалідністю завдяки використанню доступних форматів та інформаційно-комунікаційних технологій;
покращено доступ осіб з інвалідністю до якісних соціальних, медичних і реабілітаційних послуг з урахуванням індивідуальних потреб та принципу територіальної доступності;
упроваджено ефективні механізми забезпечення розумним пристосуванням для працевлаштування осіб з інвалідністю у сфері зайнятості та праці;
підвищено рівень обізнаності суспільства щодо прав осіб з інвалідністю, зменшено прояви дискримінації та негативного впливу суспільних стереотипів щодо таких осіб.
Операційна ціль 18. Забезпечення прав ветеранів війни
Забезпечення прав ветеранів війни передбачає створення умов для повної реалізації їх прав і свобод, реінтеграції та відновлення гідних умов життя, а також охоплює комплекс заходів, спрямованих на їх соціальний і правовий захист, надання гарантій, пільг і підтримки з метою відзначення внеску у захист України.
Від початку збройної агресії Російської Федерації проти України в 2014 році, а особливо після початку повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну в лютому 2022 року кількість ветеранів війни суттєво зросла і продовжує збільшуватися. Це обумовлює необхідність формування такої державної політики, яка не лише визнає заслуги ветеранів війни, а й забезпечує повноправну реалізацію їх прав, зокрема на охорону здоров’я, освіту, працю, справедливий суд, участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Ключовими викликами у цій сфері є: потреба у підвищенні ефективності та узгодженості державної ветеранської політики, що ґрунтується на реальних потребах ветеранів війни, недостатня відповідність сучасної системи охорони здоров’я їх специфічним запитам, а також затримки з призначенням одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності ветерана війни.
Заходи щодо медичної, психологічної та соціальної реабілітації ветеранів війни є фрагментарними, оскільки державні установи, що надають такі послуги, підпорядковуються різним центральним органам виконавчої влади, а міжвідомча координація у сфері надання таких послуг є недостатньою.
Серйозною проблемою залишається також недостатня кількість спеціалізованих програм медичної, психологічної і соціальної реабілітації для ветеранів війни, зокрема осіб з важкими пораненнями чи інвалідністю, психічними розладами, що перешкоджає їх соціальній адаптації та реінтеграції у цивільне життя. Потребують інтеграції в систему правосуддя підходи, що передбачають урахування впливу травматичного досвіду та психоемоційного стану ветеранів війни, які можуть впливати на їх поведінку, а також упровадження спеціальних процедур, спрямованих на їх відновлення і ресоціалізацію.
Водночас відзначається низький рівень поінформованості ветеранів війни стосовно їх прав та можливостей, що в поєднанні з відсутністю ефективних каналів інформування про доступні програми реабілітації і механізми реалізації державних гарантій значно ускладнює реалізацію їх прав.
Ще однією проблемою є відсутність комплексного підходу до реалізації заходів із вшанування та увічнення пам’яті ветеранів війни, що ускладнює формування в суспільстві належної культури вшанування пам’яті про подвиг осіб, які загинули під час захисту України.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься гармонізовано, зокрема з урахуванням Стратегії ветеранської політики на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2024 року № 1209-р, та операційного плану заходів з її реалізації у 2024–2027 роках, затвердженого зазначеним розпорядженням, Стратегії формування системи повернення з військової служби до цивільного життя на період до 2033 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1350-р, та операційного плану заходів з її реалізації у 2025–2027 роках, затвердженого зазначеним розпорядженням, Концепції вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць України та формування культури поваги і підтримки ветеранів війни до 2028 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2025 року № 1342-р, та операційного плану заходів з її реалізації, затвердженого зазначеним розпорядженням.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення законодавства з питань державної політики щодо ветеранів війни з урахуванням їх актуальних потреб;
упровадження комплексних програм реабілітації, що враховують потреби ветеранів війни, забезпечення надання послуг з довготривалого медичного догляду, а також покращення доступу до реабілітаційних послуг шляхом налагодження міжвідомчої координації;
створення умов для розвитку адаптивного спорту та спорту ветеранів війни;
забезпечення своєчасного призначення і виплати одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у зв’язку із загибеллю (смертю), встановленням інвалідності або частковою втратою працездатності військовослужбовцем внаслідок виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з їх виконанням, а також в інших визначених законодавством випадках;
підвищення доступності публічних послуг для ветеранів війни шляхом їх цифровізації;
створення умов для професійного розвитку ветеранів війни, збереження їх конкурентоспроможності на ринку праці, сприяння працевлаштуванню та розвитку ветеранського підприємництва, а також доступу до програм неформальної освіти;
підвищення рівня обізнаності ветеранів війни щодо їх прав та державних гарантій, зокрема права на медичні, реабілітаційні послуги, соціальні виплати, та стосовно програм працевлаштування і розвитку ветеранського підприємництва;
забезпечення врахування у кримінальному провадженні впливу травматичного досвіду та психоемоційного стану ветеранів війни на їх поведінку;
створення із залученням ветеранів війни спеціальних процедур, що спрямовані на лікування та інтеграцію ветеранів війни в цивільне життя з урахуванням їх психоемоційного стану, ресоціалізацію ветеранів війни, зокрема з числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання;
сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів війни, а також системне та гідне вшанування пам’яті осіб, які загинули під час захисту України.
Очікувані результати:
створено належні умови для гідного життя ветеранів війни і їх успішної інтеграції в цивільне життя;
ветерани війни поінформовані про свої права, державні гарантії та доступні програми підтримки і мають доступ до відповідних послуг та можливостей;
забезпечено врахування у кримінальному провадженні впливу травматичного досвіду і психоемоційного стану ветеранів війни на їх поведінку, а також доступ ветеранів війни до відновлювальних процедур, спрямованих на їх ресоціалізацію;
функціонують механізми комплексної підтримки ветеранів війни на всіх етапах їх повернення з військової служби (служби) до цивільного життя;
забезпечено реальний доступ ветеранів війни до комплексної медичної, психологічної та соціальної реабілітації, зокрема для осіб з важкими пораненнями, інвалідністю чи психічними розладами;
забезпечено своєчасне призначення і виплату одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання відповідно до законодавства;
розширено можливості професійного розвитку, працевлаштування, здобуття неформальної освіти та розвитку ветеранського підприємництва;
створено умови для розвитку адаптивного спорту і спорту ветеранів війни;
забезпечено системне та гідне вшанування пам’яті осіб, які загинули під час захисту України.
Операційна ціль 19. Забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб
Забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб передбачає сприяння реалізації прав і свобод внутрішньо переміщених осіб на всіх етапах внутрішнього переміщення, інтеграції їх за місцем проживання, створення умов для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання та їх реінтеграції, надання державної підтримки внутрішньо переміщеним особам відповідно до результатів оцінювання їх потреб.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України ситуація щодо внутрішнього переміщення залишається динамічною та супроводжується появою нових викликів щодо реалізації прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Це зумовлює необхідність регулярного та своєчасного вдосконалення державної політики у сфері забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, у тому числі адаптації механізмів підтримки внутрішньо переміщених осіб з урахуванням оцінювання їх актуальних потреб, а також посилення координації діяльності і взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Окремої уваги потребують такі категорії внутрішньо переміщених осіб, які можуть стикатися з бар’єрами у процесі реалізації своїх прав і свобод. Зокрема, це особи похилого віку, особи з інвалідністю, діти. Також необхідно враховувати особливості потреб осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, зокрема ромської національної меншини (спільноти) України.
Обмеженість із забезпеченістю безперешкодного доступу внутрішньо переміщених осіб до реалізації економічних і соціальних прав, зокрема майнових, трудових та освітніх, належної інформаційної підтримки, а також випадки упередженого ставлення значно ускладнюють інтеграцію внутрішньо переміщених осіб у суспільне життя за місцем проживання та відновлення їх економічної самостійності.
Додаткові виклики постають перед внутрішньо переміщеними особами, які проживають у місцях тимчасового проживання внутрішньо переміщеної особи чи місцях їх тимчасового розміщення (перебування). Також проблематичними є питання забезпечення права на житло, у тому числі передбачуваності підходів та вимог щодо призначення допомоги на проживання, відсутності достатнього житлового фонду для внутрішньо переміщених осіб.
У зв’язку з цим державна політика у сфері забезпечення реалізації прав і свобод внутрішньо переміщених осіб має системно вдосконалюватися, спрямовуватися на забезпечення безперешкодного доступу до реалізації прав і свобод внутрішньо переміщеної особи, безперервності підтримки, запобігання виникненню та подолання бар’єрів у процесі реалізації внутрішньо переміщеною особою прав людини і основоположних свобод, задоволення потреб, спричинених внутрішнім переміщенням, створення умов доступу до послуг, реалізації прав людини і основоположних свобод після повернення внутрішньо переміщеної особи до покинутого місця проживання, посилення спроможності держави та територіальних громад реагувати на відповідні виклики.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема з урахуванням Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 року № 598-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення формування та реалізації цілісної, скоординованої державної політики щодо забезпечення реалізації прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, що охоплює всі етапи внутрішнього переміщення, з урахуванням оцінювання актуальних потреб внутрішньо переміщених осіб та принципу поінформованого вибору;
організація координованої евакуації населення з населених пунктів, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, у безпечні райони, ужиття можливих заходів щодо сприяння реалізації права громадян України на виїзд з тимчасово окупованої території України, сприяння здійсненню можливості виїзду з таких територій іноземців та осіб без громадянства, а також надання відповідного супроводу зазначеним особам;
забезпечення ефективної реалізації заходів з адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб за місцем проживання, а також створення умов, зокрема для добровільного та безпечного повернення внутрішньо переміщених осіб до покинутого місця проживання, їх реінтеграції, у взаємозв’язку з процесами деокупації, відновлення територій, відбудови знищеної внаслідок збройної агресії Російської Федерації інфраструктури України;
упровадження комплексних програм підтримки внутрішньо переміщених осіб відповідно до результатів оцінювання їх потреб, забезпечення доступу до адміністративних, соціальних та інших послуг, гуманітарної та благодійної допомоги, іншої підтримки щодо реалізації прав і свобод внутрішньо переміщеної особи;
забезпечення належного інформування внутрішньо переміщених осіб щодо переміщення та підтримки, доступу до інформації щодо механізмів реалізації прав і свобод внутрішньо переміщеної особи на кожному з етапів переміщення, а також запобігання дискримінації, стигматизації та соціальній ізоляції внутрішньо переміщених осіб.
Очікувані результати:
внутрішньо переміщені особи успішно інтегровані за місцем проживання у приймаючих територіальних громадах;
сформовано спроможну систему реагування на внутрішнє переміщення, яка забезпечує безперервність та ефективність підтримки осіб на всіх етапах переміщення;
забезпечено реальний і рівний доступ внутрішньо переміщених осіб до послуг в економічній, житловій, соціальній, освітній та інших сферах;
створено умови для реалізації, зокрема добровільного і безпечного повернення внутрішньо переміщених осіб до покинутого місця проживання, їх реінтеграції, у тому числі із забезпеченням умов для реінтеграції, у процесі відновлення територій після завершення бойових дій або тимчасової окупації;
підвищено рівень поінформованості внутрішньо переміщених осіб щодо їх прав, гарантій, доступної підтримки, що забезпечує прийняття поінформованих рішень на всіх етапах внутрішнього переміщення;
посилено спроможність державних інституцій та територіальних громад до викликів, пов’язаних із внутрішнім переміщенням, зокрема в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.
Операційна ціль 20. Забезпечення та захист прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України
Забезпечення захисту прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України, передбачає ужиття усіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Також ключовим завданням є ужиття заходів щодо консолідації міжнародних зусиль у питаннях примушення держави-агресора до дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.
Актуальним є продовження, у тому числі за участю міжнародних інституцій, роботи із забезпечення системної фіксації і документування порушень прав людини і основоположних свобод на тимчасово окупованій території України, надання правової, гуманітарної та інформаційної допомоги постраждалим особам, підтримання постійного зв’язку України з громадянами України, які перебувають в умовах окупації, а також підготовка механізмів для забезпечення повного відновлення їх прав після деокупації.
Збройна агресія Російської Федерації проти України, що триває з лютого 2014 року, призвела до тимчасової окупації частини території України та спричинила масові, системні і триваючі порушення прав людини і основоположних свобод осіб на тимчасово окупованій території України, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканність, порушення заборони катувань та інших видів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
Адміністративна практика Російської Федерації включає широке застосування незаконних затримань, переслідування і дискримінацію за політичними, національними чи релігійними ознаками, зокрема щодо кримських татар як корінного народу України, обмеження свободи вираження поглядів, мирних зібрань, а також доступу до правосуддя, що в умовах відсутності ефективного моніторингу дотримання прав людини призводить до встановлення повного контролю над населенням. Водночас відсутність доступу відповідних правоохоронних органів до тимчасово окупованої території України унеможливлює всебічне, повне та неупереджене розслідування, збір доказів і встановлення обставин правопорушень.
Системний і триваючий характер порушень прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї, з боку Російської Федерації підтверджено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Україна та Нідерланди проти Росії» (за заявами № 8019/16, № 43800/14, № 28525/20 та № 11055/22) та «Україна проти Росії (щодо Криму)» (за заявами № 20958/14 та № 38334/18).
Російська Федерація здійснює цілеспрямовану політику асиміляції та придушення української національної та громадянської ідентичності, а також ідентичності корінних народів України на тимчасово окупованій території України шляхом поширення мови ворожнечі, пропаганди, репресій, тиску на цивільне населення, а також примусової паспортизації. Такі практики створюють додаткові ризики порушення прав людини, зокрема у вигляді примусової мобілізації громадян України до збройних формувань держави-агресора.
Застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність повинно враховувати реалії життя на тимчасово окупованій території України, забезпечувати індивідуальну оцінку обставин діяння, зокрема наявності примусу, характеру та ступеня участі особи, з дотриманням принципів законності, індивідуалізації кримінальної відповідальності та справедливого судового розгляду, з метою дотримання норм міжнародного гуманітарного права та рекомендацій Моніторингової місії Організації Об’єднаних Націй з прав людини в Україні.
Окремим викликом є недостатність заходів державної підтримки осіб, насамперед дітей та молоді, з тимчасово окупованої території України щодо доступу до українського освітнього, культурного та інформаційного простору, що створює загрози збереженню такими особами української національної та громадянської ідентичності.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема з урахуванням Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 117/2021, та плану заходів з її реалізації, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2021 року № 1171-р, а також плану заходів з відновлення освіти на деокупованих територіях на 2024-2027 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2024 року № 897-р, плану дій органів виконавчої влади з відновлення деокупованих територій територіальних громад, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1219-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення формування та впровадження державної політики деокупації тимчасово окупованої території України, її реінтеграції та механізмів відновлення прав, свобод і законних інтересів осіб із забезпеченням координації між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянським суспільством та міжнародними партнерами;
забезпечення доступу до якісної та безперервної освіти з урахуванням безпекових заходів для дітей і молоді, які проживають на тимчасово окупованій території України або перемістилися з неї;
здійснення моніторингу та фіксації порушень прав людини, розслідування злочинів на тимчасово окупованій території України з метою формування доказової бази та надання відповідної інформації міжнародним партнерам та інституціям для засудження порушень прав людини і притягнення винних до відповідальності;
удосконалення правового регулювання відповідальності за колабораційну діяльність відповідно до міжнародних стандартів у сфері прав людини та норм міжнародного гуманітарного права;
удосконалення законодавства та створення ефективних механізмів щодо підтвердження юридичних фактів, що мали місце на тимчасово окупованій території України, та оформлення документів для осіб, які виїхали з тимчасово окупованої територій України;
ужиття заходів щодо консолідації міжнародних зусиль у питаннях примушення держави-агресора до дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.
Очікувані результати:
права осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України, поступово та системно реалізуються в процесі реінтеграції з урахуванням їх реальних потреб і життєвих обставин;
населення тимчасово окупованої території України має доступ до українського освітнього, культурного та інформаційного простору;
процедури підтвердження юридичних фактів, що мали місце на тимчасово окупованій території України, є доступними та ефективно застосовуються;
сформовано достовірну доказову базу щодо фактів порушень прав людини на тимчасово окупованій території України для цілей міжнародного правосуддя, притягнення винних до відповідальності та відновлення прав постраждалих;
вжито додаткових заходів щодо консолідації міжнародних зусиль у питаннях примушення держави-агресора до дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.
Операційна ціль 21. Забезпечення прав осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та зниклих безвісти за особливих обставин
Забезпечення захисту прав осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, є комплексним процесом, що передбачає всебічні зусилля, спрямовані на сприяння звільненню та поверненню осіб, позбавлених особистої свободи, забезпечення їх реінтеграції у суспільство та відновлення звичайного способу життя, а також всебічне, повне та неупереджене ефективне розслідування фактів зникнення та встановлення місцезнаходження осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Триваюча збройна агресія Російської Федерації проти України супроводжується системними порушеннями міжнародного гуманітарного права щодо осіб, яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, а також неналежним наданням інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Зазначене зумовлює необхідність удосконалення державної політики із захисту прав таких осіб, встановлення їх долі та місця перебування, а також використання всіх доступних міжнародно-правових, інших механізмів для забезпечення дотримання норм міжнародного гуманітарного права.
Повноваження щодо пошуку, звільнення, документування випадків позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обліку, супроводу та захисту прав осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, здійснюють Міністерство оборони України, Головне управління розвідки Міністерства оборони України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, а також інші уповноважені органи.
Процес повернення осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема цивільних осіб, характеризується високим рівнем складності та потребує подальшої консолідації зусиль, належної координації та взаємодії на національному і міжнародному рівнях з метою розроблення додаткових ефективних механізмів звільнення таких осіб.
Особи, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, які зазнали систематичних катувань і тривалого незаконного утримання, потребують комплексної і довгострокової медичної, психологічної та соціальної підтримки, у тому числі реабілітації, соціальної і професійної адаптації. Наявні програми реабілітації є фрагментарними і потребують більшої координації між органами державної влади. Крім того, низький рівень поінформованості таких осіб про передбачені законодавством форми соціального та правового захисту, а також відсутність належного державного моніторингу ускладнюють своєчасне та адресне забезпечення захисту прав і задоволення потреб таких осіб.
Проблемним аспектом в практичній діяльності Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України залишається, зокрема, відсутність оперативного доступу до інформаційно-комунікаційних систем, державних реєстрів і баз даних.
У період дії правового режиму воєнного стану питання щодо оперативного розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також достовірної ідентифікації тіл (останків) є особливо актуальними. Важливим елементом реалізації державної політики у сфері забезпечення захисту прав осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, є функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який забезпечує централізований облік інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, невпізнані тіла (останки), результати їх ідентифікації, а також інформаційну взаємодію з іншими державними інформаційними ресурсами в електронній формі інформаційно-комунікаційними засобами. Розвиток цифрових сервісів, застосування інформаційно-аналітичних інструментів, зокрема технологій аналізу даних з відкритих джерел інформації (OSINT), а також впровадження нових механізмів біометричної, молекулярно-генетичної та інших видів ідентифікації сприяють підвищенню ефективності розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та встановленню осіб загиблих.
Особливого значення набуває співробітництво з міжнародними партнерами та організаціями у питаннях розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, документування порушень норм міжнародного гуманітарного права, проведення ідентифікації, обміну інформацією, відбору біологічних зразків родичів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, які перебувають за межами України, а також забезпечення заходів міжнародного гуманітарного реагування.
Разом з тим триваюча збройна агресія Російської Федерації проти України зумовлює збільшення кількості осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а масштаби репатріаційних заходів щодо повернення тіл (останків) осіб, загиблих (померлих) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, необхідність проведення значної кількості судово-медичних та молекулярно-генетичних експертиз, а також складність встановлення місця перебування осіб, позбавлених особистої свободи, потребують подальшого розвитку інституційної, кадрової, експертної та технічної спроможності держави. Крім того, потребують удосконалення комунікаційні інструменти при здійсненні уповноваженими органами ідентифікаційних заходів.
Подальший розвиток спроможностей держави у цій сфері має бути спрямований на вдосконалення міжвідомчої взаємодії та інформаційного обміну між усіма суб’єктами, залученими до пошуку та ідентифікації осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, розвиток та модернізацію Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та інших державних інформаційних ресурсів, розширення застосування сучасних методів ідентифікації тіл (останків), забезпечення належного функціонування механізмів підтримки осіб, які були позбавлені особистої свободи, їх членів сімей та членів сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також посилення міжнародної взаємодії з метою встановлення долі таких осіб, їх повернення та забезпечення невідворотності відповідальності держави-агресора за порушення норм міжнародного права.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення законодавства у сфері соціального та правового захисту прав осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та забезпечення механізмів ефективної реалізації передбачених гарантій і здійснення заходів підтримки для таких осіб;
забезпечення рівного, недискримінаційного доступу до відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів, заходів з адаптації, реабілітації, підтримки (супроводу) осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;
забезпечення здійснення належної комунікації стосовно осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зокрема щодо їх прав та механізмів доступу до програм підтримки, участі у кримінальних провадженнях як потерпілих і свідків;
посилення координації заходів з питань пошуку та звільнення осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема шляхом удосконалення законодавства;
удосконалення механізму пошуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, шляхом розвитку та забезпечення функціонування ефективної системи координації діяльності органів державної влади та інших суб’єктів, залучених до їх розшуку, встановлення їх долі, ідентифікації тіл (останків), зокрема через налагодження міжвідомчої взаємодії, належного обліку та обміну даними, а також підвищення спроможності проведення судово-медичних, молекулярно-генетичних, біометричних та інших сучасних видів експертиз і досліджень;
сприяння залученню громадських організацій до пошуку осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також сприяння поширенню такими організаціями кращого досвіду збору, аналізу та систематизації даних з відкритих джерел інформації (OSINT) з метою з’ясування місцезнаходження зазначених категорій осіб;
взаємодія та координація діяльності із міжнародними партнерами та організаціями з метою посилення міжнародного тиску на державу-агресора та привернення уваги міжнародної спільноти і лідерів країн щодо питань, пов’язаних зі звільненням осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпеченням доступу до місць їх утримання, дотриманням міжнародного гуманітарного права стосовно таких осіб, пошуком осіб, зниклих безвісти за особливих обставин внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Очікувані результати:
функціонують комплексні механізми надання послуг, передбачених відновлювальними (постізоляційні, реінтеграційні) заходами, заходами з адаптації, реабілітації, підтримки (супроводу) осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;
забезпечено взаємодію та координацію діяльності з міжнародними партнерами, міжнародними організаціями для сприяння звільненню осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та ефективного розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
підвищено інституційну, кадрову та технічну спроможність держави щодо оперативної ідентифікації осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
особи, позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, їх родичі та члени їхніх сімей отримують системну, доступну та актуальну інформаційну підтримку щодо прав, гарантій та механізмів державної допомоги, зокрема щодо їх процесуальних прав як потерпілих та свідків у кримінальних провадженнях;
питання звільнення осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, перебувають серед пріоритетів міжнародного порядку денного, що забезпечує належну міжнародну увагу та сприяє активізації зусиль для їх звільнення.
Операційна ціль 22. Забезпечення прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України
Забезпечення захисту прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, полягає у створенні належних умов для реалізації їх прав у всіх сферах суспільного життя, а також збереження і розвитку їхньої мовної, культурної, етнічної, релігійної самобутності.
Україна системно оновлює законодавство щодо правового статусу осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, з урахуванням рекомендацій ЄС і позицій представників відповідних національних меншин (спільнот) України. Проте актуальними залишаються питання належної координації та взаємодії з особами, які належать до національних меншин (спільнот) України. Необхідним є удосконалення законодавства шляхом приведення його у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами, у тому числі положеннями Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, рекомендаціями Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), а також із Повідомленням Комісії до Європейського Парламенту, Ради щодо Союзу рівності: Стратегічна рамкова програма ЄС щодо рівності, інтеграції та участі ромів від 7 жовтня 2020 року COM(2020) 620 final. Законодавство та практика його застосування у частині забезпечення захисту мовних прав у публічних сферах суспільного життя, у тому числі в сферах освіти та надання публічних послуг, неповною мірою забезпечують належні умови для їх ефективної реалізації. Також важливо забезпечувати участь корінних народів України та представників відповідних національних меншин (спільнот) України, у процесах формування та реалізації державної політики.
Водночас актуальною залишається потреба у подальшому вдосконаленні механізмів забезпечення права на рівний правовий захист, запобігання та протидію дискримінації, а також подолання упередженого ставлення щодо корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України.
Також потребують уваги питання виявлення та усунення перешкод, пов’язаних з оформленням, відновленням або обміном документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України, для осіб, які належать до ромської національної меншини (спільноти) України. Наявність таких перешкод може ускладнювати доступ до соціальних, освітніх і медичних послуг, а також реалізацію гарантованих Конституцією та законами України прав.
Додатковим викликом для забезпечення захисту прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, є захист їх ідентичності та збереження культурної самобутності в умовах систематичних переслідувань і порушень їх прав та свобод на тимчасово окупованій території України.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься, у тому числі шляхом комплексного виконання плану заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р, Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 866-р, операційного плану заходів на 2026 – 2028 роки з реалізації Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 березня 2026 року № 231-р, Державної цільової національно-культурної програми «Єдність у розмаїтті» до 2034 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2023 року № 850-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
подальша імплементація норм міжнародного права та актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) в законодавство України, яке регулює захист прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України;
забезпечення формування та реалізації державної політики щодо створення умов для розвитку етнічної, культурної та мовної самобутності корінних народів України, осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, сприяння міжкультурному діалогу, а також забезпечення умов для їхньої ефективної участі у цих процесах;
забезпечення ефективного захисту прав і свобод корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, від усіх форм дискримінації;
створення умов для отримання особами, які належать до ромської національної меншини (спільноти) України, документів, що підтверджують їх правовий статус, права та юридичні факти;
сприяння реалізації ініціатив щодо захисту прав і свобод осіб, які належать до корінних народів України та національних меншин (спільнот) України і перебувають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, через міжнародно-правові механізми та привернення уваги міжнародної спільноти до цього питання.
Очікувані результати:
права корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, реалізуються і захищаються згідно з положеннями національного законодавства та у відповідності з міжнародними і європейськими стандартами;
усунуто або зменшено перешкоди в оформленні, відновленні та обміні документів, необхідних особам, які належать до ромської національної меншини (спільноти) України, для реалізації гарантованих законом прав;
забезпечено функціонування ефективних правових механізмів, що сприяють створенню умов для розвитку етнічної, культурної та мовної самобутності корінних народів України, осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України;
корінні народи України та особи, які належать до національних меншин (спільнот) України, залучені до суспільного життя та активно беруть участь у міжкультурному діалозі;
забезпечено ефективний захист від проявів дискримінації та упередженого ставлення щодо корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України;
посилено міжнародну взаємодію щодо забезпечення документування та передачі до міжнародних інституцій інформації щодо порушень прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.
Операційна ціль 23. Забезпечення прав іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, а також біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту
Забезпечення прав іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, а також біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, передбачає створення умов для надання зазначеним категоріям осіб визначених гарантій реалізації та захисту їхніх прав і свобод.
В Україні сформовано нормативно-правову базу, що регулює статус, права та обов’язки іноземців та осіб без громадянства, а також біженців і осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Разом із тим подальшого удосконалення потребують механізми реалізації передбачених законодавством гарантій та забезпечення їх узгодженого застосування. Водночас ухвалення Європейським парламентом Пакту про міграцію та притулок започаткувало реформування європейської системи притулку та управління міграцією, що потребуватиме подальшого наближення законодавства України до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері притулку, прийому заявників на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, процедур розгляду заяв, управління міграційними процесами та інтеграції у суспільство осіб, які отримали відповідний статус.
Одним із ключових викликів залишається забезпечення належної інституційної спроможності органів державної влади для реалізації державної політики у сфері міграції, притулку та інтеграції іноземців, осіб без громадянства, біженців і осіб, які потребують додаткового захисту, а також подальший розвиток ефективної міжвідомчої взаємодії, зокрема шляхом її цифровізації та автоматизованого обміну даними.
Крім того, важливим є створення та функціонування сталого механізму інтеграції іноземців, осіб без громадянства, біженців і осіб, які потребують додаткового захисту, який удосконалить їхній доступ до ринку праці, освіти, охорони здоров’я, соціальної допомоги, вивчення державної мови та участі у суспільному житті.
Також необхідно забезпечити правову основу гарантування прав громадян держав – членів ЄС після завершення процесу вступу України до ЄС. Окремим напрямом залишається вивчення європейської практики у сфері запобігання та скорочення безгромадянства та приведення відповідних процедур у відповідність із стандартами ЄС.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
здійснення узгодження законодавства України щодо біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, з європейськими стандартами у сфері притулку;
забезпечення доступу іноземців та осіб без громадянства до процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема шляхом удосконалення процедур розгляду заяв про надання захисту, з урахуванням актів Пакту про міграцію та притулок;
створення умов для ефективної реалізації іноземцями та особами без громадянства, біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, права на працю, охорону здоров’я, освіту та соціальний захист, вивчення державної мови та участь у суспільному житті, зокрема шляхом запровадження відповідних інтеграційних програм;
створення та забезпечення ефективної міжвідомчої взаємодії органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, залучених до формування та здійснення заходів з реалізації державної міграційної політики, зокрема у сфері інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту шляхом запровадження сталих механізмів координації, обміну інформацією, підвищення інституційної спроможності та професійних компетенцій;
створення правових підстав для забезпечення прав громадян держав – членів ЄС на території України в межах виконання вимог щодо членства в ЄС, зокрема приведення законодавства України у відповідність з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері забезпечення захисту прав громадян ЄС після вступу до ЄС.
Очікувані результати:
національне законодавство у сфері міжнародного захисту та міграції поетапно наближено до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС);
функціонує цифровізована та прозора процедура розгляду заяв на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
забезпечено належний баланс між гарантуванням прав осіб, які шукають захисту, та захистом національних інтересів і безпеки держави;
визначено орган державної влади, відповідальний за формування державної політики у сфері інтеграції іноземців та осіб без громадянства, біженців та осіб, які потребують додаткового захисту;
запроваджено дієві інтеграційні програми для іноземців та осіб без громадянства, біженців та осіб, які потребують додаткового захисту;
створено належні умови для реалізації прав іноземців, осіб без громадянства, біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, зокрема права на працю, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, участь у суспільному житті;
забезпечено належну готовність правової системи України, уповноважених органів до імплементації стандартів ЄС щодо прав громадян держав – членів ЄС.
Операційна ціль 24. Забезпечення прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України
Забезпечення прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, передбачає створення умов для адаптації, реінтеграції та повернення до повноцінного суспільного життя постраждалих осіб, а також відновлення їх прав і свобод, соціальний та правовий захист.
Ключовим елементом цього процесу є забезпечення справедливості шляхом притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні злочинів, у тому числі найбільш тяжких злочинів, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства (міжнародні злочини), гарантування рівноправного та ефективного доступу до правосуддя, механізмів захисту прав, зокрема компенсації завданої шкоди для осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та поінформованості населення про такі механізми.
Потребує належного правового визначення статус осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, категоризація таких осіб, встановлення єдиних принципів і процедур захисту та підтримки постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Для забезпечення відновлення прав постраждалих осіб Україна впроваджує елементи перехідного правосуддя (зокрема, надання підтримки внутрішньо переміщеним особам, компенсації за пошкоджене / зруйноване житло, невідкладної проміжної репарації постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України). Водночас відсутність сталої державної політики у цій сфері зумовлює фрагментарність і нерівномірність реалізації відповідних заходів, дублювання функцій між органами державної влади, що впливає на ефективне здійснення постраждалими особами їх прав, включаючи використання компенсаційних механізмів.
Окремо слід звернути увагу на необхідність якісного забезпечення проведення належного, всебічного, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених проти населення України, підвищення професійної спроможності відповідальних суб’єктів, визначення ефективних механізмів допомоги та компенсацій для осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Значна кількість порушень прав людини та обсяг завданої цивільному населенню України шкоди підтверджуються даними правоохоронних органів України: станом на червень 2026 року розпочато досудові розслідування у 237 603 кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів і злочину агресії, а також у 25 344 кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, що, зокрема, стосуються загибелі щонайменше 17 596 цивільних осіб (у тому числі 705 дітей) та поранення 44 735 цивільних осіб (у тому числі 2 532 дітей).
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України значна частина населення України була вимушена переміститися за межі України, передусім з територій, на яких ведуться або велися бойові дії, а також з тимчасово окупованої території України.
Це спричинило істотне скорочення демографічного потенціалу та зменшення людського капіталу держави, що негативно впливає на її національну стійкість і створює додаткові ризики для повоєнного відновлення та розвитку України.
Водночас масове вимушене переміщення громадян України за кордон на відміну від переважно добровільної міграції у мирний час значно загострює властиві міграційним процесам ризики, зокрема щодо соціальної вразливості та ускладненого доступу до адміністративних послуг. За таких умов нагальною є потреба у реалізації ефективної державної політики щодо громадян України, які виїхали за межі держави у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, з урахуванням необхідності збереження їх зв’язку з Україною, сприяння реалізації їх прав та інтересів, а також створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
вдосконалення визначення правового статусу та переліку категорій осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також запровадження комплексної системи заходів підтримки таких осіб з урахуванням оцінки реальних потреб та завданої шкоди;
забезпечення функціонування ефективних механізмів допомоги та компенсацій для осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;
продовження співпраці з представниками міжнародних організацій та міжнародними партнерами щодо забезпечення функціонування міжнародного компенсаційного механізму;
підвищення рівня обізнаності населення про роботу Реєстру збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, та можливості подання заяв за різними категоріями;
створення умов для реалізації прав та інтересів громадян України, які перебувають за межами держави, підтримання їх сталого зв’язку з Україною та сприяння добровільному поверненню до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні;
ефективне сприяння розслідуванню найбільш тяжких злочинів, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства (міжнародні злочини), вчинених у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, з метою притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб відповідно до норм міжнародного права;
створення умов для ефективного захисту прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, шляхом подальшого розроблення та впровадження правових механізмів перехідного правосуддя, що орієнтується на потреби постраждалих та включає відновлення їх прав, а також компенсації завданої їм шкоди.
Очікувані результати:
постраждалі особи належним чином поінформовані про функціонування Реєстру збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, а також про порядок і можливості подання заяв за всіма релевантними категоріями;
особи, постраждалі внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, отримують комплексну соціальну, правову та психологічну підтримку, а їх адаптація, реінтеграція в суспільство та повернення до повноцінного життя відбуваються з урахуванням особливих потреб вразливих груп населення;
особи, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, мають ефективний доступ до механізмів захисту своїх прав та компенсації завданої шкоди;
забезпечено ефективне сприяння розслідуванню найбільш тяжких злочинів, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства (міжнародні злочини), вчинених у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, з метою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності відповідно до норм міжнародного права;
створено умови для добровільного повернення громадян України з-за кордону до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Операційна ціль 25. Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини
Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини передбачає створення умов для формування, поширення та практичного застосування знань про права і свободи людини, порядок їх реалізації та доступні механізми захисту, а також підвищення рівня правової культури населення.
В умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України потребує посилення освітня складова щодо формування у дітей та молоді знань про права і свободи людини, права дитини та гарантії їх захисту під час збройних конфліктів. Недостатній рівень інтеграції відповідної тематики в систему формальної освіти, брак сучасних навчально-методичних матеріалів ускладнюють формування у дітей та молоді практичних навичок реалізації і захисту прав.
Також проблемою залишається недостатній рівень обізнаності інших категорій населення щодо своїх прав, порядку їх реалізації та механізмів захисту. Це стосується, зокрема, осіб і сімей, які належать до вразливих груп населення відповідно до закону, мешканців сільської місцевості, осіб, які перебувають у місцях несвободи або звільнені з них, корінних народів України, осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України.
Правопросвітницька діяльність залишається недостатньо системною, що обмежує охоплення нею різних цільових аудиторій. Низький рівень поінформованості населення щодо процедур звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування обмежує ефективність використання існуючих механізмів захисту прав людини. Це зумовлює необхідність розвитку співпраці між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства, зокрема громадськими і благодійними організаціями, з метою підвищення рівня обізнаності населення у сфері прав людини та забезпечення системності правопросвітницької діяльності.
Водночас необхідно підвищувати рівень обізнаності та удосконалювати компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування щодо впровадження підходу, заснованого на правах людини, для підвищення ефективності формування та реалізації державної політики у різних сферах.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
проведення системної інформаційно-просвітницької роботи для підвищення рівня обізнаності населення про їх права, порядок їх реалізації та доступні механізми захисту;
посилення уваги до питань прав людини у змісті освітніх програм та практики організації освітнього процесу;
підвищення рівня обізнаності та вдосконалення компетентностей державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування у сфері прав людини.
Очікувані результати:
підвищено рівень поінформованості населення щодо прав людини, порядку їх реалізації та доступних механізмів захисту;
системно впроваджено тематику прав людини в освітній та просвітницькі процеси;
забезпечено дотримання державними службовцями і посадовими особами місцевого самоврядування прав людини при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок моніторингу, оцінки результативності та звітування щодо реалізації Стратегії
Для забезпечення досягнення стратегічних та операційних цілей Стратегії кожні три роки Кабінетом Міністрів України розробляється та затверджується операційний план з реалізації Стратегії на відповідний період, яким визначаються заходи, відповідальні виконавці, строки та індикатори виконання Стратегії.
Перегляд Стратегії здійснюється з урахуванням змін, що можуть суттєво вплинути на реалізацію Стратегії, та може передбачати уточнення її стратегічних та операційних цілей, завдань та очікуваних результатів.
Реалізація Стратегії забезпечується органами виконавчої влади за участю інших державних органів та органами місцевого самоврядування.
Оцінка результативності реалізації Стратегії здійснюється на основі адміністративних даних та офіційної державної статистичної інформації, доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, результатів моніторингу стану дотримання прав і свобод людини в Україні, що здійснюється інститутами громадянського суспільства, міжнародними організаціями, іншими заінтересованими суб’єктами.
Звітування щодо реалізації Стратегії забезпечується шляхом подання щороку до 1 лютого Міністерству юстиції України звітної інформації органами, відповідальними за виконання заходів операційного плану з реалізації Стратегії. На підставі отриманої інформації Міністерство юстиції України щороку до 1 квітня готує аналітичний звіт про стан реалізації Стратегії та оприлюднює його на своєму офіційному вебсайті.
Фінансове забезпечення реалізації Стратегії
Реалізація Стратегії забезпечується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Обсяг фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для реалізації цієї Стратегії, визначається щороку з урахуванням можливостей державного і місцевих бюджетів.
Керівник Офісу Президента України генерал-лейтенант Кирило БУДАНОВ