Щиро дякую!
Дорогі друзі!
Дякую вам за увагу до України, українського народу та за підтримку нашої незалежності, наших українців. І особливо хочу подякувати тим із вас, хто разом з нами не просто на словах і не тільки емоційно, не тільки у сподіванні на більшу безпеку, але й по-справжньому дієво, – реальною роботою, конкретною допомогою. От як Німеччина, як Марк, як Урсула, Антоніу, Роберта, і всім нашим друзям зі Сполучених Штатів та всім нашим європейським друзям дуже дякуємо за вашу підтримку. Дякуємо!
Якщо ви європейський лідер і якщо зустрілися з Марком Рютте, то ви точно почуєте слово PURL. І не один раз. Він починає й закінчує кожну розмову закликом підтримати PURL, і це правильно. Дякую, Марку! PURL – це програма, завдяки якій ми купуємо в Америці ракети для «петріотів» та іншу зброю, що, звісно, рятує українців від російських ударів. Більшість ракет для ППО, які здатні зупинити російську балістику, приходить до нас саме завдяки PURL. А PURL існує завдяки Європі: це правда,Європа платить, щоб ми могли зупиняти балістичні удари. Дякую всім, хто нам допомагає. Дякую!
І, чесно кажучи, одне з найгіршого, що може почути лідер у час війни, – це звіт від командувача Повітряних сил, що дивізіони ППО стоять пусті: відпрацювали по російських ракетах і поповнення не було, а розвідка каже, що нова російська масована атака – за день-два. Буває так, що ми встигаємо завезти в Україну нові ракети для наших «петріотів» чи «насамсів» просто напередодні атаки, а іноді – в останній, найостанніший момент.
Я хочу окремо подякувати Німеччині, Норвегії, Нідерландам за їхнє сильне лідерство у Європі в наданні нам систем ППО. Дуже вам дякуємо! Ці системи рятують наші життя. Дякую кожному лідеру Європи, який вкладається в PURL та інші спільні програми захисту. І я пишаюся нашими воїнами, які відбивають російські атаки, і нашою логістикою, яка це забезпечує вже чотири роки. І я пишаюся нашим народом. Саме мужність і стійкість українців мають вирішальне значення. Наші люди заслуговують на вдячність. Вони заслуговують на повагу. Дуже вам дякую!
Чотири роки повномасштабної війни: сьогодні я хочу показати вам, що це означає насправді.
І хочу, щоб ви себе запитали, чи готові ви не просто до таких викликів, які несе російська агресія, викликів сучасної війни, але також до постійних спроб переконати світ, боротьби за підтримку, щоденного захисту інтересів своєї країни, як це доводиться робити Україні? Світ побудований на основі інтересів. І треба невтомно працювати, щоб узгоджувати інтереси й допомагати партнерам побачити, що це дає. А коли ви побачите, що насувається, чи зможете ви переконати тих, хто має вплив, діяти превентивно – зупинити зло, перш ніж воно все знищить?
Зараз ви можете побачити візуалізацію однієї з російських атак. Багато хто з вас уже був тут, у Мюнхені, коли в нас була ця атака. Росія використала 24 балістичні ракети, одну авіаційну керовану ракету та, уявіть собі, 219 ударних дронів. Проти наших міст: Києва, Дніпра, Одеси. Лише за один удар. Лише за одну ніч. Наша ППО використала для захисту ракети, які якраз зайшли від партнерів за кілька днів до атаки. Ракети прийшли в неділю – це так, – і в ніч на четвер вони спрацювали на захист нашого неба. І це лише одна ніч. Але російські атаки відбуваються в Україні фактично щоночі. Принаймні раз на тиждень – масовані удари. Але все ж Україна витримала 1451 добу повномасштабної війни. Більше, ніж будь-хто передбачав.
Хочу, щоб ви правильно відчували масштаб цих атак проти України. Як бачите, тільки за цей один місяць, за січень, ми були змушені – так, ви це бачите – змушені захищатися від шести тисяч ударних дронів, більшість із них – «шахеди», і понад 150 російських ракет різних типів, і більш ніж п'ять тисяч КАБів. І так – кожен місяць. Уявіть собі це у вашому рідному місті: зруйновані вулиці, знищені будинки, підземні школи. Таким є повсякденне життя в Україні, звісно, через Росію. Уже чотири довгих роки.
Росія використовує багато балістики й робить комбіновані удари. І в основному проти наших електростанцій та інших об'єктів критичної інфраструктури. В Україні вже немає жодної електростанції, яка не була б пошкоджена російськими ударами, жодної!
Але у нас є генерація електрики. Завдяки нашим людям. Ми забезпечили роботу системи завдяки фізичному захисту об'єктів, а також завдяки кожному, хто допомагає нам із ППО.
Не менш важливо, що Україна досі зі світлом завдяки нашим людям – тисячам робітників, які працюють заради мільйонів. Коли я бачу наших енергетиків, наші ремонтні бригади, наших рятувальників, я бачу саме те, чого дуже часто не вистачає в політиці, а саме – справжньої самовідданості, уміння працювати на сто відсотків, щоб діяти невідкладно, справді екстрено. Не через місяць, не через рік чи два, а саме тут, саме зараз вони рятують життя. Усі ці роки. І багато політиків могли б повчитися – і мають, на мою думку, повчитися – у звичайних рятувальників, у звичайних ремонтних бригад, у звичайних енергетиків, – як діяти без зволікань.
Дякую. За час цієї війни зброя еволюціонує швидше, ніж політичні рішення на захист від неї. Коли іранський режим дав Росії перші «шахеди», – це була ще примітивна зброя, яку можна було знищити відносно легко. Тепер «шахед» інший. Реактивний. Працює у великому діапазоні висот. Може керуватися оператором у режимі реального часу. Може йти до цілі по «старлінку». Може нести на собі також інші дрони – бути маткою для FPV.
Війна часто відкриває зло, якого не очікували. І чим більше часу дають війні, чим більше ресурсів залишають агресору, тим страшніші будуть наслідки, тим страшніша еволюція зброї, еволюція самої війни. Тим страшніша еволюція Путіна.
Я пригадую, як сприймали цю війну в перший рік. Нам казали, що підтримка триватиме, але не в тому обсязі та з тією швидкістю, які необхідні для перемоги України – це правда – або поразки Росії. Про що це було? Про час. Ідея полягала в тому, що Америка може управляти ходом війни й ризиками ескалації так, щоб вийти до умов, коли росіяни більше не зможуть атакувати, а українці погодяться не повертати собі окуповану землю. Про такий підхід попередньої американської адміністрації написав Боб Вудворд у книзі «Війна», описуючи те, що казав міністр оборони Америки Ллойд Остін: «Ми володіємо часом». Остін неодноразово повторював Джейку Саллівану: «Ми володіємо часом». І Вудворд пише, що Салліван «постійно у нього вчився». І, безумовно, ми вдячні за все, що отримали. Але ви бачили, як це було, скільки часу нам довелося наполягати, наполягати, наполягати, щоб нам дозволили отримати щораз сильнішу зброю. Місяці на HIMARS, місяці на танки, роки на літаки – все вимагало часу. Це не полегшувало ситуацію нікому. Адже насправді, коли війна – часом володіє тільки сама війна. І, звісно, використовує цей час проти людей. Тому жодного дня, жодної можливості не можна втрачати для захисту життя.
Це треба розуміти всім, хто прагне безпеки та миру. Кожен день має значення. І я вдячний кожному американському серцю, яке нам допомагало, незважаючи ні на що. Дякую. Без вас – американців, європейців та всіх, хто нас підтримує, – було б дуже, дуже важко триматися. Дуже вам дякую!
Зараз на вулицях Мюнхена та інших міст люди просять про підтримку для свободи в Ірані. Ми це бачили. Україна не має кордонів з Іраном. Ми ніколи не перетинались інтересами з іранським режимом. Але іранські «шахеди», які вони продали Росії, убивають наших людей та руйнують нашу інфраструктуру. Іранський режим уже зробив і може ще зробити стільки зла, скільки багатьом іншим режимам не вдалося б і за століття. Але досі цей режим існує та сподівається пережити все, навіть цю кризу.
Сьогодні народ Ірану очікує від світу того, що нам було потрібно в Україні 24 лютого, коли почалося російське вторгнення: єдності, рішучості та швидкості. Безумовно, швидкості. Швидкості в наданні підтримки. І таким режимам не можна давати час. Коли у них є час, це призводить тільки до того, що вони вбивають більше. Їх треба зупиняти одразу. І саме так мало статися з аятолою – після того, як його режим розв'язав стільки воєн і забрав стільки життів, і з Путіним – після війни в Грузії, після Сирії, після окупації українського Криму у 2014 році.
Але навіть у таких обставинах, коли ми не маємо можливості визначити, скільки війна триватиме, ми робимо все, щоб життя тривало.
Україна зараз має більше досвіду, ніж будь-хто у світі, у захисті від будь-яких типів дронів.
Кожної ночі проти нас – не менше сотні «шахедів». Бувають напади по 400 чи 500 ударних дронів за ніч, і українці збивають завжди майже 90 відсотків, уявіть собі, таких дронів. Але все ще не 100. І ми робимо все, щоб збільшити цей відсоток збиття. Серед іншого, що ми використовуємо, у нас є різні типи перехоплювачів. І те, що ви бачите зараз, це, до речі, реальні кадри цих перехоплювачів.
Разом із партнерами ми щодня виробляємо їх усе більше. І ми вийдемо на рівень, коли будемо виробляти стільки, скільки достатньо, щоб «шахеди» втратили сенс для Росії. Але ключові слова тут – разом, разом із партнерами.
Немає такої держави у Європі, якій вистачило б тільки своїх технологій і фінансів для захисту в повномасштабній війні. Ніхто б не вистояв сам. Саме тому, поки ми вкладаємося в перехоплювачі й інший захист, Росія інвестує в руйнацію єдності між усіма нами, нашої з вами єдності, єдності в Європі, єдності в євроатлантиці. Вони хочуть це зламати. Чому? Бо наша з вами єдність – це найкращий перехоплювач для російських агресивних планів. Найкращий. І вона у нас досі є. І я хочу подякувати кожному з вас, хто підживлює єдність і робить її міцнішою. Наша єдність – це те, що нас захищає.
В Україні та у державах-партнерах уже працюють сотні виробництв. У нас діє данська модель інвестицій – дякую, Метте, вашій команді, вашому народу – у виробництво зброї в Україні. Є наше спільне виробництво дронів тут, у Німеччині, вчора був офіційний старт. Дякую всім, і Фрідріху. Є спільна з Чехією артилерійська ініціатива. Бачу… Петре, вітаю! Дуже дякую! Багато робимо разом із нордичними країнами, також із Британією, Францією, Нідерландами, Італією та Польщею, також з Америкою, Канадою та Туреччиною. Важливі зміни в Японії завдяки уряду Прем’єр-міністерки, і ми всі цінуємо, що Японія з нами в Коаліції охочих. Є сильні рішення Європи, такі, як 90 мільярдів євро для нас на два роки. Дуже дякуємо! Це сильна гарантія фінансової стійкості для України. Дякую за кожне сильне рішення. За всю нашу спільну роботу.
Але не варто закривати очі на проблему: Росія все ще має спільників – режими, як-от Північна Корея, та компанії зі всього світу, зокрема багато з Китаю, які обходять санкції та постачають компоненти для російської зброї та російських ракет.
Крім того, Путін досі має гарантії фінансової стійкості. Значна частина цих гарантій – тут, у Європі, у європейських морях. Російські нафтові танкери досі вільно пересуваються повз береги Європи. У Балтійському морі. У Північному морі. І в Середземному. Загалом, Росія досі використовує понад тисячу танкерів. Кожен із них – це, фактично, плавучий гаманець для Кремля.
Ми говорили про це нещодавно з Президентом Макроном, із Президенткою фон дер Ляєн, з іншими лідерами – і я дякую їм за налаштованість виправити ситуацію. Ми говорили, що варто модернізувати законодавство в Європі так, щоб можна було не просто тимчасово зупиняти російські танкери, але й блокувати – це важливо, – блокувати всі ці танкери й конфісковувати нафту. Те, що робить Америка з танкерами тіньового флоту поруч зі своїми берегами. І це справді працює. Без грошей від нафти у Путіна не було б грошей на цю війну. Зробімо так, щоб це сталося.
А зараз я хочу поговорити про ціну війни на землі.
Що означає один місяць війни для Путіна?
Лише в грудні наші військові знищили 35 тисяч солдатів окупанта. Це вбиті та важко поранені. У січні було трохи менше російських штурмів, отже, втрати Росії були близько 30 тисяч убитих і важкопоранених. Навіть є чітка ціна, яку росіяни платять за кожен окупований кілометр української землі. На Донецькому напрямку – а це один із найбільш жорстких напрямків – ціна кілометра для Росії зараз 156 осіб. Зараз Путін не переймається цим. Але є рівень, на якому його це почне турбувати. Я впевнений.
Щомісяця Росія мобілізовує 40 тисяч осіб. Трохи більше: іноді 42–43. Не всі вони потрапляють на першу лінію фронту, тому загалом російський контингент на території України цього року не збільшується. У нашої армії чітка задача: знищувати якомога більше російських окупантів, бо вони – окупанти. Задача цілком конкретна: не менш ніж 50 тисяч на місяць. Навіть для Росії це буде відчутно, я впевнений. І це впливатиме на рішення Путіна. Оскільки йдеться в основному про тих, хто на першій лінії: у штурмах, в ударах.
Пан Ішингер сказав у інтервʼю перед цією конференцією: поки Україна захищає Європу, небезпека не така вже велика. І якщо говорити буквально – і, можливо, трохи цинічно, – то це сьогодні більш-менш так і є. Але подивіться на ціну. Подивіться на біль, який пережила Україна. Подивіться на страждання, з якими зіткнулася Україна.
Саме українці тримають зараз європейський фронт, і за спинами наших людей можуть бути незалежна Польща та вільні держави Балтії, може бути суверенна Молдова та Румунія без диктатури, і навіть один Віктор може думати про те, як ще наростити собі живота, а не як наростити армію, щоб не допустити російські танки знову на вулиці Будапешта. Але ніхто з наших людей не обирав бути такими героями. Україна не обирала цю війну. І неправильно припускати, що це триватиме вічно, що завжди можна буде існувати саме так – безпечно – за спинами українців.
Українці – люди, а не термінатори. Наші люди теж гинуть. Саме тому ми робимо все, щоб зупинити цю війну й гарантувати безпеку.
Але проблема в тому, що Путін просто нічим уже іншим не цікавиться. Путін не живе таким життям, як звичайні люди. Він не ходить вулицями. Його не побачиш десь у кафе. Його онуки не ходять у звичайний дитячий садочок десь у рідному місті. Він не уявляє життя без влади чи після влади. Його звичайні речі не цікавлять. Путін «радиться» більше з царем Петром і царицею Катериною про територіальні здобутки, ніж із кимось живим про реальне життя. Чи можете ви уявити Путіна без війни? Тільки чесно.
Зараз його увага прикута до України. І ніхто в Україні не вірить, що він колись відпустить наш народ. Але він не відпустить й інші країни Європи, бо не може відпустити саму ідею війни. Він може вважати себе царем, але насправді він – раб війни. Якщо він житиме ще років десять – ми розуміємо, що це можливо, – війна може повернутися чи розширитися.
Саме тому ми говоримо: повинні бути надійні гарантії безпеки. Як для України, так і для Європи. Сильні гарантії безпеки.
Ми чітко знаємо, що саме має бути в цих гарантіях. І ми підготували сильні угоди для підписання з Америкою і з Європою. Ми вважаємо, що угода про гарантії безпеки має передувати будь-якій угоді про завершення війни. Ці гарантії безпеки чітко відповідають на основне питання: як довго війни потім не буде. Сподіваємося, що Президент Трамп почує нас. Ми сподіваємося, що Конгрес почує нас. Ми сподіваємося, що американський народ почує нас. І ми вдячні за всю реальну допомогу. Дякуємо.
І ми зараз робимо все, реально все, щоб закінчити цю війну. І ця війна може закінчитися, а безпека може бути гарантована.
Перед початком вторгнення ми говорили світу: дійте зараз. Будь ласка, дійте превентивно, щоб вторгнення не було.
Я відправив нашого Головнокомандувача армії – тоді це був генерал Залужний – говорити з американською стороною, пояснювати, що Україні треба, щоб захиститись. Я говорив: передай, що нам потрібні «джавеліни», «стінгери», справжня зброя, щось реальне, щоб зупинити російську армію. Щоб вони бачили, що ми не з голими руками. Це було дуже важливо. Але найбільш дієве, що міг тоді дати генерал Міллі Україні та нашим військовим, це просто порада: рийте траншеї. З такою відповіддю повернувся мій Головнокомандувач. Уявіть собі. У вас на кордонах сотні тисяч російських військових, маса військової техніки, а все, що ви чуєте, – це «рийте траншеї».
Тож якщо російські війська увійдуть у Литву – Боже збав, це просто як приклад, – або іншу країну на східному фланзі НАТО... Що тоді почують союзники? Вони почують, що «допомога вже в дорозі»? Сподіваюся. Чи вони почують «рийте траншеї»? Чи щось інше...
У нас має бути можливість дати жорстку відповідь на загрозу. Саме тому ми говоримо про спільну європейську оборонну політику. Саме тому нам потрібна підтримка США. Саме тому Європі потрібна Україна.
Українська армія – найсильніша армія Європи. Завдяки нашим героям. І я вважаю, що просто нерозумно тримати цю армію поза межами НАТО. Але хай це принаймні буде ваше рішення, друзі, а не рішення Путіна.
І сьогодні серед тих речей, які найбільше об'єднують Європу, з'явився ще й страх. Це страх не того, що Україна може колись опинитися в НАТО – це страх про те, чи буде взагалі НАТО. Але ми підтримуємо НАТО і сподіваємося, що з кожним днем НАТО ставатиме дедалі сильнішим. Дай Бог. І саме зараз багато в чому наша співпраця з Європою, з іншими партнерами в НАТО і співпраця всередині Альянсу, зокрема історичне рішення про п'ять відсотків ВВП на оборону, – це відповідь на той страх. Гадаю, це виправлення минулих помилок. І це інвестиція в майбутнє, у безпеку. І це гарантія, що НАТО не просто буде, а спрацює, якщо це, не дай Боже, знадобиться.
Пані та панове!
Зараз усе частіше різні колишні посадовці з тієї чи іншої країни говорять, що вони начебто попереджали про цю війну. Про те, що вторгнення буде. Вони «пригадують», що вони казали, і в більшості випадків значно прикрашають те, що було. Але ніхто з них не може сказати, що вони дійсно зробили, щоб не допустити вторгнення. Усі ці розповіді направлені на одне, лише одне, – спробувати з себе зняти відповідальність.
Що бачила Росія у 2021 році? Путін сів на рівних із Президентом Сполучених Штатів у Женеві й відчув, що може переділити Європу і світ. Проти Росії не було превентивних санкцій і не було серйозних оборонних пакетів, які б показали нашу здатність протистояти Росії. Ось зараз нашого чудового хлопця, нашого спортсмена Владислава Гераскевича на Олімпіаді дискваліфікували тільки за намір одягнути на змагання шолом із зображенням облич спортсменів, яких убила Росія в цій війні. Його дискваліфікували за намір. Коли ми в 2021 році чітко бачили путінський намір і просили світ ввести превентивні санкції, щоб зупинити вторгнення, нам відповідали, що спочатку треба, щоб був злочин, а потім за нього може бути покарання. Мені це сказала Камала Гарріс, я пам’ятаю. Але з Росією не можна залишати жодної лазівки, якою росіяни можуть скористатися, щоб почати війну. Як кажуть у Росії, спершу бий, а потім будемо розбиратися. Це їхній підхід до всього. Так вони починають війни. І так вони ведуть переговори – не для того, щоб закінчити війну, а щоб уникнути її закінчення й просто виграти час.
Так само, як зараз згадують про час перед російським вторгненням, що можна буде сказати про цей час через ще чотири роки?
Чи буде хтось із теперішніх сильних світу цього шукати, як зняти з себе відповідальність та виправдатися?
Як перед вторгненням були різні варіанти, так вони є й зараз. Така моя думка.
Коли ми кажемо, що Росія не повинна отримати винагороди за цю війну, ми говоримо фактично те саме, що й перед вторгненням. Не можна дати Росії надію, що їй зійде з рук злочин. Усі мають реагувати вже на стадії наміру – наміру вбивати, спокуси продовжувати агресію.
Будь ласка, не забувайте момент, коли Росія почала ставитись до дипломатії найсерйозніше за чотири роки. Саме тоді, коли наші дипстрайки по російських нафтопереробних заводах почали давати результат, і коли всі заговорили про «томагавки». Це повністю відображає, як мати справу з Росією й що саме Росія чує. Чує силу. Чим ми сильніше, тим реалістичніше мир.
Зараз багато часу йде на перемовини. Ми щиро сподіваємося, що тристоронні зустрічі наступного тижня будуть серйозними, змістовними та корисними для всіх нас.
Але, якщо чесно, буває таке враження, що сторони говорять про зовсім різне. Росіяни часто говорять про якийсь «дух Анкориджа», і ми всі можемо тільки здогадуватись, що саме вони мають на увазі. Американці часто повертаються до теми поступок, і ось це про поступки найчастіше звучить в контексті України, не Росії. Європи в перемовинах фактично немає. На мій погляд, це велика помилка. І саме ми, українці, намагаємось максимально підключити Європу, щоб інтереси та голос Європи враховувались. Це дуже важливо. Україна ж раз за разом у перемовинах повертається до одного простого пункту, що мир може бути заснований тільки на чітких гарантіях безпеки. Там, де немає чіткої системи безпеки, завжди спалахує війна.
Україна робитиме все, дійсно все, щоб перемовини були успішними. Ми зробили ставку на цей процес. Завжди на зв'язку зі Стівом Віткоффом, із Джаредом Кушнером, з усіма, кого визначає Президент Трамп. Сьогодні зустрічаємось з держсекретарем Марко Рубіо. І Україна хоче, щоб результатом усіх зусиль стали справжня безпека і справжній мир.
Справжній мир. Не те, що вийшло з Женеви у 2021 році. Не те, що росіяни так очікують від так званого «духу Анкориджа». Здається, що Путін розраховує повторити Мюнхен. І не Мюнхен-2007, коли він ще тільки говорив про поділ Європи, а Мюнхен-1938, коли «попередній Путін» уже почав ділити Європу. Буде ілюзією думати, що ця війна зараз може завершитись надійно – поділом України, – так само, як було ілюзією думати, що, заплативши Чехословаччиною, Європа уникне ще більшої війни.
І коли зараз запитують, якою може бути ціна угоди, наша відповідь: головне, щоб через чотири роки цивілізованому світу не довелось знову виправдовуватись, знову шукати, на кого б перекинути відповідальність, і не довелося знову шукати, на кого звалити провину.
Дорогі друзі!
Україна готова до угоди, яка принесе справжній мир нам, Україні, Європі. Я впевнений, що цю війну можна закінчити – і закінчити з гідністю. Це для нас найважливіше: з гідністю. Ми дали партнерам усе, що вважаємо необхідними параметрами такої угоди. Ми готові інвестувати у спільну безпеку все те, чого навчилися самі для власного захисту за роки цієї війни. Ми точно можемо відповісти на більшість із безпекових питань, які звучали тут, на конференції, вчора і звучатимуть сьогодні.
Саме зараз, коли ми спільно працюємо над захистом людських життів в Україні, ми будуємо нову систему, нову архітектуру безпеки та реагування, нові підходи для захисту життів у будь-якій країні Європи, коли це буде потрібно. Наша стіна дронів – це ваша стіна дронів. Наш досвід у сфері дронів – це частина вашої безпеки. Наша здатність зупиняти наступи та російські диверсії також може стати частиною вашої оборони. Європі потрібна справжня спільна оборонна політика – так само, як у неї вже є багато спільного в економіці, правовій сфері та соціальній політиці.
Будь ласка, звертайте увагу на Україну. Якби так було раніше, то не було б цієї війни.
Дякую. Слава Україні!
