Слава Україні!
Шановні наші воїни, усі наші захисники й захисниці України, шановні українські ветерани!
Шановні гості нашого форуму: пане міністре Вадефуль, пане генерале Келлог!
Усі присутні!
Дякую всім вам, хто продовжує традицію саме такого ветеранського форуму напередодні Дня Незалежності України. І дуже дякую вам за захист нашої держави. З великою повагою до всіх наших українських ветеранів. Дякуємо вам.
Це, на мій погляд, дуже символічна подія, яка, впевнений, ще десятиліттями буде говорити всім новим поколінням українців перед нашим найбільшим державним святом абсолютно чіткий меседж: незалежність України тримається на плечах тих, хто її захищає, хто заради неї готовий битись і перемагати. Дякуємо нашим воїнам.
Незалежність – це не просто якийсь один момент у минулому нашої держави. Хоча ми всі цими днями згадуємо один той день 1991 року – 24 серпня, коли Україна відновила незалежність після багатолітнього чужого панування, – кожен із нас може назвати ще багато моментів, важливих днів, рішень та боїв, коли вирішувалася доля нашої держави. І вирішується зараз, у цей час, у війні, що триває і про яку ніхто не має права забувати. Вирішується в героїзмі українських воїнів, що є незмінним, у силі нашого народу, який обов’язково здобуде мир для своєї незалежної, суверенної, сильної держави. І ми маємо шанувати не тільки той день 24 серпня 91-го року, але й кожен день, кожен вчинок, кожен бій, які вберегли Україну від Росії, і від 2022 року, і від 2014 року. Які тут і зараз проявляються в кожному з вас – у наших воїнах, у наших ветеранах і в рідних наших захисників і захисниць. Хотів би подякувати родинам наших воїнів, ветеранів, дітям, дружинам, чоловікам, близьким, батькам, матерям – усім подякувати за підтримку наших воїнів і наших ветеранів. Дякуємо вам.
Хай кожен такий форум і всі прояви спільної уваги до ветеранської справи будуть незмінним нагадуванням, що України просто не було б – я впевнений стовідсотково – без її захисників і захисниць, без усіх тих, хто сьогодні з нами, хто сьогодні заради України б’ється і хто віддав своє життя, щоб наша незалежна держава була. І ми сьогодні є, у нас є прекрасна Україна, і з нами точно є назавжди пам'ять полеглих воїнів – це найкращі сини та доньки нашої держави.
Прошу зараз ушанувати пам’ять загиблих героїв хвилиною мовчання.
Дякуємо їм. Дякуємо вам. Прошу сідати.
Шановні українці, українки!
Шановні присутні, шановні наші парламентарі, шановні наші урядовці, голови громад!
Україна потребує дійсно нового, глибокого погляду та справжньої і дієвої систематизації ветеранської політики. Наша повага до ветеранів повинна відображатися конкретною системною роботою державних інституцій та в громадах.
Перше. Давно пора переглянути законодавство так, щоб ветерани не були просто начебто «додатковою категорією» до когось іще в державі. На жаль, законодавчий погляд на ветерана досі передусім як на пільговика серед інших пільговиків. При всій повазі до всіх, але тим не менше потрібно це виправити. На мій погляд, потрібно це виправити. Потрібне сучасне, достойне саме ветеранське законодавство виключно про ветеранів і ветеранок. Не змішуючи цю нашу велику, дуже важливу спільноту з іншими групами в суспільстві. Ветерани заслуговують на окрему законодавчу увагу, спеціальну увагу. І це повинно стосуватися не тільки самих ветеранів і ветеранок, але й сімей ветеранів. Зараз це ще, на жаль, не повністю є в нашій державній політиці та в діяльності громад. Але сім’я ветерана, сім’я нашого полеглого воїна, сім’я нашого воїна, нашого полоненого, нашого зниклого безвісти – сім’ї мають бути повноцінними суб’єктами ветеранської політики. Я дуже хотів би попросити уряд України разом із головою та разом із нашими парламентарями й самими ветеранами підготувати відповідні законодавчі пропозиції. І, можливо, якщо є така потреба на ваш погляд, на ваш розсуд, подумати, якщо є така потреба, щоб була відповідна повага – можливо, варто кодифікувати законодавство. Про це треба говорити, я розумію, що це дуже непросто, але кодекс, який стосується ветеранів, – треба подивитись на цю ідею уважно. У нас 1,5 мільйона ветеранів і в нас сім’ї – більше ніж 1,5 мільйона – у нас родини, сім’ї ветеранів. Ми розуміємо, що це дійсно велика частина суспільства України. Тому я би звернув на це увагу, на саме можливість – потенційний Ветеранський кодекс. І обговорити між собою, і дати обов’язково мені фідбек, якщо можна.
Друге. Нам потрібно дуже багато практичних змін у тому, що саме є змістом ветеранської політики – що її наповнює, які саме можливості та перспективи ми створюємо для ветеранів і ветеранок. На жаль, бюрократичні є перепони, часто вони сильніші, ніж та, якщо чесно, підтримка, яку від своєї держави можуть отримати наші ветерани й ветеранки. На жаль, соціальний супровід ветеранів досі фундаментально не побудований, не побудований так, щоб справді вирішувати наявні проблеми, всі наявні проблеми ветеранів. На жаль, недостатньо підтримки тим ветеранам і їхнім сім’ям, коли воїн після важкого поранення потребує тривалої реабілітації та догляду. Буває, знову на жаль, що ветеранські простори в громадах – і ми це бачили – стоять пусті. Іноді буває, не побудовані простори – це одна проблема. Зараз ми бачимо іншу проблему: побудовані простори, але стоять пусті, бо їх збудували, але, напевно, не змогли наповнити важливим сенсом, якісними послугами та реальною допомогою, яку потребує ветеран і його родина, а не яку комусь здається, що вона повинна бути, яку потребує ветеран, і, знов-таки підкреслюю – ветеран та його родина.
Я прошу уряд України в цілому та міністерства ветеранів, оборони, охорони здоров’я, соціальної політики та фінансів, а також нашу команду підключати, підключати парламентарів і голів громад запропонувати рішення щодо потрібних змін у всіх аспектах соціального супроводу ветеранів і членів родин наших героїв, маршруті ветерана від служби до цивільного життя, у системі державних і місцевих послуг для ветеранів, які б відповідали реаліям сьогодення. Все змінюється, змінюється наше життя, тому треба змінювати підходи. Багато є також застарілих норм і підходів. Держава має змогу й повинна створювати перспективу для ветеранів і ветеранок, для родин наших героїв. Часто буває, що зовсім не держава з її потенціалом і ресурсами – найбільший помічник ветерана, і не громада й навіть не той, хто формально зветься помічником ветерана в громаді чи фахівцем із супроводу ветерана в цивільній лікарні, а тільки інший ветеран, чи ефективна патронатна служба тієї чи іншої бригади, чи якась конкретна ветеранська спільнота в громаді чи області. Треба ефективно спрямувати державні ресурси та скоординувати ресурси громад. Я дуже розраховую саме на це як на одну з ключових цілей Міністерства у справах ветеранів. Потрібно також більше працювати й з нашими партнерами у світі для підтримки ветеранських програм тут, в Україні. Реально мало хто знає, є проактивні держави, вони дуже поважають українського воїна, знають, що таке ветеран, знають усі виклики й знають історично по своїх державах, проходили, але не таку війну, але тим не менш проходили відповідні виклики. У них є інфраструктура, вони все розуміють, може, не все, багато чого. Але багато країн інших, із якими треба більше працювати, особливо, ви знаєте, з тими країнами, які через відповідні свої внутрішні питання політичні, конституційні, своє внутрішнє законодавство не можуть допомогти воїну зброєю, але точно хочуть допомагати нашим воїнам альтернативою. Альтернатива зрозуміла: послуги, інфраструктура, допомога нашим воїнам, нашим ветеранам. І я дуже хотів би, щоб наш уряд, якщо вийде, але дуже хотілося б, щоб ми напрацювали, спробували систематизувати все до Покрови й запропонувати відповідну програму змін.
Далі. Хочу подякувати парламентарям, зокрема, за нещодавно ухвалений закон України про забезпечення права військовослужбовців, ветеранів і військовополонених, яких звільнено з полону, на належну медичну допомогу, реабілітацію та протезування. Дякуємо. Цей закон закладає важливу основу для подальших кроків. Але тільки цим ми не можемо обмежуватись. За попередні роки багато робилося у ветеранській політиці на основі… в уряді це називається на основі «експериментальних постанов». Багато із цих постанов працювало, це були постанови Мінвету, а також Кабміну, різних міністерств. Треба дати всьому цьому більш надійну основу – і з цільовим поглядом і на ветеранів, і на родини ветеранів. Якщо добре показали себе відповідна постанова та програми підтримки, наприклад лікування зубів і зубопротезування, то треба це розширювати та від таких конкретних речей іти по всіх інших потребах та перспективах, які є дуже актуальними і для ветерана і для сім’ї. Щоб не тільки, зокрема, сам ветеран, а сім’я, яка супроводжує, чекає, присвячує себе, отримала всю необхідну допомогу й не лишилася наодинці з усіма викликами. Щоб ветеран із родиною міг отримати можливість відпочинку й адаптації. Ми про це говорили з міністром. Я думаю, що він сьогодні розкаже більш у деталях ці пропозиції цієї програми, тобто щоб була… дуже хочу, щоб відпочинок був усієї родини, щоб вони могли це мати і щоб ми розглядали не тільки державні заклади. Щоб усе ж таки був ширший вибір, він є на ринку України, і щоб не на самого ветерана, я це підкреслюю, але й на його рідних ми могли адресувати державні та в громадах житлові програми, освітні програми, все, що стосується підтримки ветеранського бізнесу, все, що стосується підтримки ветеранського спорту. Я сам це бачив і розумію, які сильні наші ветерани, і не можу порівнюватися з ними, і треба підтримувати всі ці ветеранської активності, участі ветеранів у патріотичному вихованні в школах. На жаль, буває так, що дехто в суспільстві, у державних структурах, у громадах сприймає наших ветеранів виключно як реципієнтів тієї чи іншої форми допомоги. Але ветеран – це наш актив, це актив держави, це той, хто якраз може допомогти самій державі. Ветеранська спільнота – це одна з основ суспільного устрою. І саме так треба формувати нашу політику – справді політику героїв, а не політику спроб щось дати ветерану, щоб після того не помічати його.
Наступне. Державна політика щодо ветеранів і сімей ветеранів має будуватися на чітких даних. Потрібен аналіз відповідних маршрутів ветерана – і від служби до цивільного життя, і при потребі тієї чи іншої послуги від держави, і при активності ветерана в громаді та у відносинах із державними інституціями. Таких даних на сьогодні, на мій погляд, недостатньо. Ми повинні чітко розуміти, які саме рішення, що були прийняті раніше, – які з них спрацювали: що працює, що живе, а що, вибачте, треба змінювати. І живі рішення, ті, які заслуговують на розширення, – це треба дуже швидко приймати такі рішення, і є рішення, які заслуговують на перегляд. І це має бути значно більше, ніж вирішити проблему постійних черг і постійного очікування, з якими, на жаль, змушені ладнати ветерани та сім’ї. І це потрібно – ветеран точно не має бути наче «курʼєром» між державними органами зі своїми документами. Я знаю, що також є пропозиції у Мінвету, в урядовців. Дуже розраховую, що ці проблеми будуть вирішені. Потрібно цифровізувати кожен «папірець» і створити умови, коли інформація є автоматично й ветерану, й родині точно не треба дбати про ту чи іншу довідку. Так само має бути чітка та фахова підготовка всіх наших інституцій, зокрема помічників ветерана та інших фахівців. Важливо, щоб їм не довелося бути гідами по неіснуючих послугах. Нам потрібні чіткі дані про те, що має бути в основі рішень держави, в основі рішень громади, щоб рішення завжди працювали.
І ще одне – про стійкість нашої політики героїв.
Наші парламентарі, Верховна Рада України ухвалила закон про створення Українського пантеону. Це ще один наш крок на втілення принципу, що українські герої різних часів, які боролися заради України, заради нашої незалежності й зараз надихають українців та українок бути сильними – сильними значить вільними, – усі наші справжні герої заслуговують на належне вшанування. Український пантеон обов’язково буде. І тільки українці будуть вирішувати для себе, хто є нашими героями. І це повинно відбуватися не тільки на національному рівні – тут, у столиці. Я прошу всіх державних посадовців та представників наших українських громад значно більше залучати спільноту ветеранів до реалізації політики вшанування наших героїв та подвигу Українського народу. Не хтось інший за українських воїнів і ветеранів має вирішувати, що буде вшануванням їхньої сили та як це буде, а саме ті, хто виборов Україні волю, мають брати безпосередню участь у тому, як це буде зафіксовано історією нашої держави, і не тільки нашої держави – історією в цілому, пам’яттю людей та суспільства й меморіальними об’єктами в наших громадах. Україна – це країна, яка шанує своїх захисників і шанує своїх захисниць – в усіх сенсах слова шанує, – поважає та, безумовно, залучає. Це дуже важливо.
Дякую всім вам!
Слава Україні!
…Героям Слава!